Коли з небесної скрині невидима рука висипає щедрими жменями біленькі тендітні сніжинки, неймовірна радість загорається в охололому камі́ні мого серця. Бачу їх то грайливими пустотливими дітлахами, то витонченими граційними балеринами… Сніжинки… Незбагненне творіння Бога.
Оживають у моїй уяві герої Ганса Крістіана Андерсена, Шарля Перро, братів Грімм… Чи то не в сніжну пору, під хрускіт морозу та потріскування жаринок, їм так писалось?
Гірлянди виблискують на вікнах осель, вітринах магазинів, арках, ліхтарях… Їх світло переливається зі снігом. І хоча ця пора холодна, та в душі тепло. Бо скоро Різдво.
Наче гриби з-під землі, виростають сніговики з морквяними носами, вугликами-очима і про щось нам нагадують, про щось таке, що ми знали колись, а потім забули…
Височенні ялини красуються в зелених одяганках, вигнались аж під самі хмари, хочуть бути ближче до зірок. Тримаю в руці шишку – дар цих дерев. Білочки невтомно бігають, «розфарбовуючи» рудими барвами білосніжжя… Ще одна історія ще однієї зими…
Неля ДРИБОТІЙ.
