Мешканці Європи гордяться своїми вишами з давньою і багатою історією. В Україні у тернопільському Чорткові є свій унікальний освітній центр. Вже століття тут навчають учителів. Сьогодні традиції продовжує Чортківський педагогічний коледж імені Олександра Барвінського. Серед майже 800 його студентів понад 130 закінчили школи з відзнакою. Це – кожен шостий.
Директор коледжу Роман Пахолок розповів «Нашому ДНЮ» про те, як створити потужну освітню спільноту в маленькому містечку і як це може змінити життя самого міста.
Про перспективу і молодь
– Дійсно, в Чорткові з 1908 року діяла чоловіча вчительська семінарія з польською мовою навчання. Наш коледж не є прямим наступником цієї семінарії, але те, що у місті вже протягом цілого століття готують учителів, свідчить про наступне: у Чорткові є дух учительства, а добрі традиції навчати когось вчити інших не лише зберігаються, а й розвиваються.
– З січня 1940 року в стінах педшколи, потім училища, тепер коледжу готують учителів. Шляхом наполегливої праці, передачі досвіду поколінь, доброго підбору педагогічних кадрів, вступу на навчання розумних, творчих молодих людей і створилася Чортківська учителька школа. У нас справді висока якість навчання і виховання. Ми раді та вдячні водночас, що батьки довіряють нам своїх дітей.
Найплідніша співпраця за останнє десятиріччя в нас склалася з Тернопільським національним педагогічним університетом. У приміщенні коледжу діє Чортківський навчальний центр дистанційних комунікацій Прикарпатського національного університету ім. Стефаника. У нас є зручна, прагматична ступеневість. Наші випускники по обраній спеціальності вступають у виші ΙΙΙ-ΙV рівня акредитації одразу на третій курс для продовження навчання.
Щодо розвитку освіти у провінції – відповім коротко. Думаю, що сумна перспектива саме в невеликих українських міст, якщо в них не буде ліцеїв, училищ, коледжів, якщо в них не буде ядра, згустку прогресу – нашого студентства, нашої прекрасної молоді.
Чи може хтось уявити Чортків без студентів педагогічного, медичного, економічного коледжів? Я – не можу. Бо місто стане сумнішим, старшим, сірішим.
Про гарний сюжет і гарний бюджет
– Ви знаєте, на мою думку, концепцію придумати не важко. Важче її розробити. А ще важче впровадити в життя, реалізувати. Педагогічна нива дуже чутлива до тих, хто її оре, засіває, вирощує врожай, збирає. А ще вона хоче сприятливої «погоди» (політичної, економічної, соціальної, культурної, демографічної).
До 12-річки ставлюся дуже стримано. А сучасного вчителя готуємо так, щоб міг творчо, високопрофесійно реагувати на всі вимоги часу педагогічного сьогодення і на перспективу.
Знайомий кінорежисер якось влучно сказав: для кіно дуже добре, коли є гарний сюжет, але ще краще, коли і гарний бюджет для нього. Так само і з концепцією.
– Спочатку почну сухо, офіційно: народна художня студентська мішана хорова капела, народний художній жіночий хор «Берегиня», народний художній мішаний хор «Brevis», народний художній хор «Юність», народний художній вокальний ансамбль «Веснянка», народний художній танцювальний ансамбль «Яблуневий цвіт», народний художній духовий оркестр, народна художня студія ужитково-прикладного мистецтва «Соняшник», чоловіча хорова капела, студентський фольклорний гурт «Василько»… І все це під керівництвом талановитих, творчих, досвідчених і молодих керівників у нас співає, грає, танцює, малює, вишиває…. На якому рівні це твориться у нас? Банально, але правдиво і щиро скажу – на високому. Про це – відгуки компетентних культурних діячів, нагороди з міжнародних, всеукраїнських, регіональних, конкурсів, фестивалів.
Чому стільки уваги приділяємо культурі? А чи можна уявити вчителя, вихователя без культури, тобто безкультурного? Ні, це нонсенс. А отже в нас створено добрий ґрунт, середовище, коли молоді люди, опановуючи професію, збагачують себе культурно. Більше скажу: нам стало «тісно» у Чорткові.
З пропозицією відвідати з концертами сусідні райони я звернувся до голови Тернопільської ОДА Степана Барни. Уважно вислухавши, Степан Степанович відразу зробив зауваження: «А чому лише до сусідів?» – і одразу запропонував зробити концертно-мистецьку акцію з ідеєю єдності, віри у нездоланність, перемогу нашого народу. Так зародився наш обласний мистецький тур під патронатом керівника області. До речі, Степан Степанович теж – педагог за професією, вихованець сім’ї, де панував дух вчительства – добре розуміє потреби тих, що навчають, і тих, хто навчається.
Про доброго вчителя і владу
– Я народився справді з любові моїх добрих батьків – мами Катерини і батька Івана. Це вони навчили мене читати, любити рідну землю, мову, пісню, поважати людей. Мати бачила мене лікарем, батько – священиком, а вийшов – вчитель. Я вдячний за вчителя.
Життя давало багато уроків. Працюючи перші роки у школі, я був дуже вимогливим і строгим. І одного разу на уроці перед опитуванням підійшов до дошки учень (прізвище і ім’я його я пам’ятаю досі) і каже: «Ставте мені двійку, ніж я маю старатися, мучитися, а потім все одно її одержати».
Ці слова хлопчини мене змінили, дуже, на все життя. Зі всіх якостей найголовніші риси, які мають бути у справжнього вчителя, – це доброта і любов до дітей.
8 травня цього року – рівно 8 років я на посаді директора. Щасливий і гордий, що вдалося багато зробити для розвитку закладу. Щиро дякую педагогічному колективу, працівникам коледжу і особливо студентам за співпрацю, розуміння і підтримку.
– Так, волею долі я декілька років прожив в іншій країні, в іншому суспільстві. Навіть певний час працював в одній з тамтешніх суботніх українських шкіл. Система освіти у США є вузькоспеціалізованою, зі своїми конкретними перевагами і певними недоліками. В Україні діє добра система освіти. Але її треба виважено інтегрувати в європейську освітню систему. Обов’язково слід враховувати один момент: щоб із сучасним, інтенсивним гойданням колиски не загубити дитину. Іншими словами – зберегти національне педагогічне надбання, що вирізняє нас в добру сторону від педагогіки інших народів. Дуже мудро писав наш Кобзар – і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
– Майже всі, хто приходить у наш заклад, кажуть, що у нас гарно. Можливо це не скромно, але багато змін відбулося саме в останні роки. Засновником і власником коледжу є Тернопільська обласна рада, у галузевому відношенні коледж підпорядкований управлінню освіти і науки Тернопільської ОДА. В нас добрі відносини з керівництвом і депутатами облради. Дякуємо за підтримку і розуміння.
За розміром грошових вкладень у галузь освіти нинішній керівник області Степан Барна, на мою думку, позитивно відрізняється від своїх попередників. Відкриття нових шкіл, капітальні ремонти шкільних приміщень, нові дахи, енергозберігаючі вікна, ремонти котелень, сучасне обладнання для навчальних кабінетів, комп’ютерні класи – далеко не повний перелік добрих і потрібних справ, які справді робляться у шкільництві Тернопілля. Хотілося б попросити від майже тисячного колективу працівників і студентів нашого коледжу сприяння у виділенні коштів для перекриття шатровим дахом приміщення студентського гуртожитку. Від такої співпраці лише виграє справа навчання, виховання дітей, молодої України.
