Ну, страшнуватий трохи. Зате добрий і по-своєму благородний. Але все має міру! У тім числі – й показ життєвої історії Шрека, який хоч дуже не хотів, але таки мусив посісти трон.
Отже, це не життєва історія насправді? Бо де таке бачено, аби в реальному житті хтось відмовлявся від трону? Тим не менше, якою б неймовірною ця мультирозповідь не була, головним героєм на телеекранах на самісінький Великдень має бути аж ніяк не Шрек. Та ще й упродовж майже шести годин…
Однак «Новий канал» вирішив інакше, обравши саме Шрека. ICTV натомість у перший день Великодня ощасливив своїх шанувальників «Серцем дракона», «Трубою містера Сосиски» і «Гобітом».
Ні, я чудово розумію, що на Великдень мало хто засиджується перед телевізором. Всі, хто може, починають святкові дні з участі в урочистих літургіях. Після них ідуть у гості або ж зустрічають гостей, навідують рідних – живих і померлих… Але ж ті, хто працює на всеукраїнських телеканалах, теж не з іншої планети прилетіли. Тож повинні б знати, що великодні телевізійні програми мали б обмежуватися не одними тільки привітаннями керівників держави. Заради справедливості маю сказати, що Перший Національний не зрадив своїй багаторічній традиції – і транслював урочисті літургії із найбільших столичних храмів…
Це ж зробили і регіональні канали. І не тільки вони – місцеві теле- і друковані ЗМІ рясніли передачами і публікаціями, присвяченими світлому Воскресінню Христовому.
Але – тільки місцеві. Бо, виявляється, навіть на Великдень «1+1» не може обійтися без «Лото-забави». А також без «Маші і Ведмедя». І дарма, що як дорослі, так і діти вранці у неділю переважно були в храмах: у віруючих – своя програма, а в телевізійників – своя. І вони, на жаль, не перетинаються… Хоча – повинні! Інакше, що це за національне телебачення?
Правда, на Великдень «1+1» таки спромігся втиснути у свій розклад «Владику Андрея». Правда, аж після опівночі. І, що прикметно, після «Світського життя». Хоча за нормального розкладу мало би бути навпаки, адже весь отой шик і блиск саме ночами і відбувається. На жаль… Бо можна б його і відкласти до кращих часів – у країні, зраненій війною.
О, мало не забула про ще один, як він себе досі називає, провідний телеканал. Це – фірташівський «Інтер». До краю зрусифікований досі. Бо навіть після скандальної екстрадиції з України палкої прихильниці «ЛНР-ДНР» Марії Столярової, власник «Інтера» Фірташ не спромігся на його хоча б поетапну українізацію. Та й не спроможеться, очевидно. Бо про те, що він українець, олігарх давно забув. Та ще й слідчі нині його зусібіч оточили…Тож на Великодні свята телеглядачам як не вп’яте, то вдесяте показали «Доярку з Хацапетівки», «Орла і решку», «Жді мєня», «Слєдствіє вєлі…» та багато іншого нафталіну. За винятком хіба Кобзона та ще кількох путінських лизоблюдів…
Про те, що української мови – як, власне, і української культури, на українському телебаченні не більшає, доводиться з гіркотою констатувати знову і знову. Правда, є надія, що з поверненням на посаду міністра культури Євгена Ніщука ситуація отримала шанс змінитися на краще. За умови, що самого Євгена не змінять. На когось іншого. Адже таке вже було. І не в минулому житті, до речі… А в теперішньому. Себто, вже за нинішньої, післямайданної, влади.
Якщо ж я вже далеко не вперше зачепила проблему української мови – точніше її ігнорування на більшості вітчизняних телеканалів, то не можу не згадати іще одного непоганого хлопця на букву «Ш». Котрий увесь Страсний тиждень буквально не щезав з телеекранів. І не один, а з великою групою підтримки. Яка складалася переважно з народних депутатів. До слова – постійних учасників ток-шоу, що його понад 10 років тому започаткував на українському телебаченні отой непоганий хлопець на букву «Ш».
Так, маю на увазі, як ви вже здогадалися, Савіка Шустера. Котрий начебто за «безумную любов до свободи», як не втомлюється стверджувати, ледве не позбувся права працювати в Україні. Згідна, несправедливо з ним вчинили. Бо ж у кримінальних справах, порушених податківцями, Шустер фігурує винятково як свідок. Принаймні, поки що. А за це не карають.
На жаль, ніяк не карають в Україні і за вперте ігнорування державної мови. Котру заробітчанин Шустер давно міг би вивчити, якби хотів. І, відповідно, вести свої шоу по-українськи. Та от диво-дивне: своє право на проживання і роботу в Україні Шустер відстоює всіма можливими методами, а обов’язку знати українську в нього начебто нема. Оскільки Верховна Рада за 25 років існування незалежної України так і не спромоглася ухвалити закон про обов’язковість знання і використання державної мови всіма, хто спілкується з народом. Починаючи від чиновників і закінчуючи журналістами. Адже від останніх утвердження державної мови теж сильно залежить. Оскільки день за днем мають справу з мільйонами глядачів.
На жаль, на нинішніх народних депутатів теж надії нема. По-перше, на роботу вони ходять значно рідше, ніж на різноманітні телешоу. Адже не один Шустер їх запрошує. По-друге, багато нардепів мають власний бізнес, а він для них куди важливіший від законотворчості…
Тим не менше, захищати Савіка постійні гості його «посиденьок» кинулися швидко і одностайно. Це, звісно, робить їм честь. Плюс – рекламу. На жаль, це єдиний випадок на моїй пам’яті, коли отак гаряче парламентарі кинулися на захист журналіста. Тим паче, що не один Шустер зазнає утисків на журналістській ниві. Та й не він один постраждав за любов до свободи слова. Савіка ще й в Україні не було, коли життям за неї заплатив Георгій Гонгадзе. До слова, грузин, який чудово знав українську і з телеглядачами спілкувався винятково нею.
І не один Георгій поплатився життям, на жаль…
А як бути регіональним журналістам? І не тільки телевізійникам – хіба в друкованих ЗМІ життя солодше? Хто кидається на їх підтримку? Хто захищає – від безкінечно зростаючих цін на папір, друк, поштові послуги? Від погроз і шантажу? Від безробіття у журналістських лавах, зрештою? Адже воно теж є, і страждають від нього далеко не завжди безталанні… Когось це хоч трішечки турбує?
Не знаю таких.
Ні, звісно, я знаю, що в нас є міністерство інформації, а в ньому – міністр. І що? Хтось його сприймає всерйоз? Себто, хтось вірить, що це міністерство і цей міністр можуть допомогти? Захистити? Підтримати?
Так що моєму другому героєві на букву «Ш» вважайте дуже пощастило. Без роботи не залишився. З України не випровадили. По-українськи розмовляти не змусили.
Більше того, він навіть зголодніти нормально не встиг за півтори доби. Адже саме стільки тривало Шустерове голодування.
Тож, якщо у нього вже все гаразд, то влада (найперше – законодавча) згадає і про проблеми інших журналістів? Адже їх дуже багато. У тім числі – і в царині свободи українського слова. Саме – українського!
Тетяна САВКІВ.
