На стінах хати ожили різнобарвні квіти, краєвиди рідної землі та навіть сусідський півень. У селі Босири Чортківського району спершу дивувалися жінці, яка взялася за пензель, а зараз милуються хатою-писанкою і навіть попросили її розмалювати криницю, що розташована неподалік.
«Збираємо старовинні речі та відроджуємо традиції»
Людмила Гургач працює в лікарні Чорткова лаборанткою екстреної швидкої допомоги. У вільний час вишиває бісером та відроджує давні українські костюми. Творчість – це невід’ємна частина її життя. Жінка зізнається, ідея розмалювати хату була давно. Яскравими візерунками прикрасила вже стіни у квартирі. Коли ж під час карантину білила хату в селі, то руки самі потягнулися за пензлем.
- Я хотіла розмалювати цей будиночок вже давно, але завжди не вистачало на це часу, – розповідає пані Людмила. – Це хата чоловікової родини. Вона має давню історію і ми її дуже любимо. Приїздимо сюди, щоб відпочити душею, перезавантажитись, набратися натхнення. Коли цієї весни я її побілила і вирішила підвести пензликом вікна, то руку самі потяглися до фарб. Спершу хотіла намалювати лише кілька квітів біля вікна, але потім не могла зупинитись. І тепер замість кількох квітів у малюнках весь будинок. Розмальовувала хату протягом п’яти місяців. Окрім квітів намалювала наші українські краєвиди та півня. Це сусід жартома попросив створити його півню товариша, аби не було йому самотньо.
Людмила Гургач не планує зупинятися на цьому і хоче розмалювати хату ще й всередині. Жінка розповідає, що фарби всередині триматимуться краще, аніж на вулиці. Але з історичних джерел відомо, що наші предки двічі в рік підмальовували хату, тому планує турбуватися про візерунки.
- Наші предки часто розмальовували свої оселі, – додає майстриня. – Вони закладали у візерунки позитивну символіку, яка мала принести мир і злагоду родині. І що найголовніше – ті, що розмальовували хати, не були професійними художниками, це були звичайні селяни. Сьогодні люди дуже бояться пробувати, робити щось своїми руками. Але це неправильно – не потрібно боятися проявляти свою творчість, особливо у власній оселі. Повірте, це створить особливу атмосферу у вашій домівці.
«Без творчості не уявляю життя»
Недарма кажуть, якщо людина талановита, то талановита у всьому. Людмила Гургач професійно виконує східні танці, робить прикраси із бісеру, вишиває, в’яже, малює картини, відтворює давні українські народні костюми.
- Я захоплююсь українською культурою і традиціями, – розповідає жінка. – Адже без минулого немає майбутнього. Цікавлюся історією, різними етнографічними і фольклорними розвідками. Переконана, що у сучасному мистецтві можна гармонійно використовувати надбання наших предків, тоді отримуємо просто неймовірні результати і красиві, стильні речі.
Пані Людмила створює найрізноманітніші прикраси з бісеру. У її доробку – понад тисяча робіт. Зізнається, їй не цікаво робити копії прикрас. Завжди любить створювати щось нове. А ще відроджує старовинні українські оздоби і костюми, поєднує минулі й сучасні традиції. Особливо вражають її лемківські кризи – широкі нагрудні прикраси для жінок.
Найкраще – поряд!
Село Босири – невеличкий населений пункт неподалік Чорткова. Там живе зовсім небагато людей, але всі вони дуже хороші та щирі люди.
- Коли я почала розмальовувати хату, то вони спершу запитували, для чого мені це, адже я тут не живу постійно, – розповідає Людмила. – А я відповідаю – мені це подобається. От ви проходите повз і усміхаєтеся і це вже чудово. Згодом люди мене попросили розмалювати і криницю на вулиці. Тож тепер і вона прикрашає село.
Людмила Гургач розповідає, їхня хата має документи польською мовою, які датуються 1916 роком, але збудована ще раніше. А вже у 1925 році видали документи на страхування.
– Це хата прадіда мого чоловіка, – додає жінка. – Він був офіцером у австрійській армії, мав землю. Нам пощастило, що вдалося її зберегти до сьогодні. У хаті я стараюся нічого кардинально не змінювати, бережу все старовинне, адже це справжній скарб з минулого. А ще прошу всіх людей не викидати нічого старовинного на смітник, а краще приносити мені. Зберігаю у цій старовинній хаті нашу історію і традиції. Вона вже наче справжній музей.
У Басирах також є старовинний водний млин. Він ще навіть зараз частково працює. На туристичних картах – досі немає. Але сподіваюся, із створенням громади це зміниться і, можливо, вже незабаром у це маленьке село будуть приїжджати туристи за особливою атмосферою українського села, традиціями, історією та мальовничою природою.
Інна МАТУШ.
