Козівське село є одним з лідерів за кількістю багатодітних родин
Конюхам Козівського району можна надати звання села-героя, точніше, героїні. Сьогодні в тернопільській глибинці хоча б троє малюків у сім’ї – не рідкість, а норма. У Конюхах мешкає 32 багатодітні родини, 66 жінок мають звання «Матері-героїні». Тож і досі за селом зберігається жартівлива назва “малий Китай”.
“Мусимо вміститися”
Любов Мучинська, 44-річна жителька села Конюхи і мама п’ятьох дітей, охоче розповідає про свою сім’ю.
– Найстаршому синові, Богданові, виповнилося 24 роки, а наймолодшій доньці – два, – каже жінка, знайомлячи зі своїми нащадками. – Галі – 19, вчиться в Тернополі на швачку. Миколі – 15, він цього року вступив у коледж. Буде будівельником-штукатуром. Середульша донька, Наталя, закінчила школу. Не мали грошей, щоб віддати вчитися, то поки залишилася вдома.
Сім’я Мучинських живе в одному домі разом із 70-річною бабусею – Парасковією Дмитрівною. Проте місця, зазначають, усім вистачає.
– Мусимо вміститися, – каже Любов Богданівна, коли запитую, чи не тісно їм у невеликому будинку. – Бог дав мені п’ятеро дітей, і дякую йому за це.
Великою родиною в Конюхах нікого не здивуєш. Старожили пригадують, що в середині XX століття шестеро-семеро дітей у тутешній сім’ї вважалися нормою, але часто жінки народжували і більше.
Самі жителі Конюхів пояснюють це релігійністю і вже своєрідною традицією. У селі є дві церкви, а при дорозі на честь святих спорудили аж шість капличок. Крім того, у багатьох сім’ях багатодітність, так би мовити, передається з покоління в покоління.
Старші Мучинські теж виросли у великих родинах. У Любові Богданівни було п’ятеро, а в її чоловіка, Василя Івановича, – четверо дітей у сім’ях. На свята збираються всі разом і, незважаючи на тісноту, у хаті стає враз весело, гамірно та щасливо.
Однак найпереконливіше потужний склад Мучинських виглядає у роботі, запевняють багатодітні батьки, – коли всі разом пораються по господарству. У великій сім’ї змалку привчаються до роботи: старші діти допомагають доглядати молодших, домашні обов’язки ділять на всіх. Але, звичайно ж, головна складність у багатодітній родині – катастрофічний брак грошей.
– Як у селі: тримаємо корову, свиней, коней, курей, – зауважує Любов Богданівна. – З цього ми всі й живемо. Діти допомагають. Вони знають – не будуть робити, то не матимуть що їсти.
Цінують те, що мають
Шестеро синів і доньок виховує 39-річна Ольга Гуменна. Найстаршій Світлані вже 16 років, Марійці – 14, Оксанці – 12, Андрійкові – 11, Олегові – 8, а наймолодшій Христинці минуло 3 роки. Недавно родину спіткало горе – загинув батько сімейства.
– Чоловік їздив на заробітки і захворів, його серце боліло, але не було можливості йти до лікарні, – зі сльозами на очах каже жінка. – Вже п’ять місяців, як Славка нема.
Багатодітна сім’я тулиться у невеликій старій хатині. Подвір’я хоч і просторе, проте не заасфальтоване: у негоду вільно гуляють тут лише гуси та кури.
Коли заходить мова про скруту, жінка стає стриманою і небагатослівною. Розповідає, що разом з дітьми годують свійську птицю, вирощують свиню, утримують дві корови. Щоправда, часу на все не вистачає. Матері сімейства, лише щоб нагодувати всіх обідом, необхідно зварити 10-літрову каструлю борщу і зробити як мінімум півсотні вареників.
За словами співрозмовниці, діти іноді відчувають дискомфорт через те, що не можуть мати того, що є в інших, але вони цінують те, що мають. Однак, щодня багатодітні сім’ї повинні розв’язувати десятки проблем, допомоги ж від держави не завжди вистачає навіть на ліки.
– Зараз на кожну дитину я отримую близько 360 гривень на місяць. Менші зараз похворіли, пішла до аптеки – і вже тих грошей нема, – зауважує багатодітна матір.
Родина потребує матеріальної підтримки. Молодшим потрібні тепле взуття, одяг. Старша донька цього року закінчує школу та мріє навчатися далі.
– Як і кожна мама, хочу для своїх дітей кращої долі, – каже пані Ольга. – Нехай би йшли вчитися, щоб мали якісь перспективи.
Чи втримають давню позицію
Роботи для молоді в Конюхах, розповідають у сільській раді, немає. Як і в інших селах Тернопілля, мешканці масово виїжджають на заробітки. Іноді – у великі міста, а частіше – за кордон. Тут навіть жартують: або жінка обробляє город – копає, сапає та сіє, а чоловік – на заробітках, або ж навпаки.
– Люди у нас працьовиті, тримають підсобні господарства, мають городи. Іншої роботи в селі нема, а велику родину утримувати важко, дітей треба вчити. Хата в хату повиїжджали, – каже соціальний працівник Світлана Паслай.
Від Конюхів до райцентру – близько 30-ти кілометрів. Розбита дорога схожа на сотні інших сільських доріг на Західній Україні. Упродовж семи кілометрів, а саме на таку відстань тягнуться Конюхи, приречені люди місити болото. На Корсові – вулиці, що під лісом – його по коліна. Ходити можна лише в гумових чоботах.
Хоч великих статків у Конюхах нема, село залишається одним із найперспективніших. Це якщо говорити не про блага цивілізації – газ, підприємства, де можна заробити, – а про майбутнє, тобто дітей. У селі є дві школи, а місцевий садочок відкриває двері для нових вихованців.
Але з кожним роком малят усе ж народжується менше. Молоді сім’ї все частіше замислюються про те, як складно забезпечити дітям гарне майбутнє.
“Як ви на таке пішли?”, “Про що ви думали?” – саме такі слова часто чують багатодітні батьки і від чиновників, і від пересічних громадян. За останні роки в суспільстві сформувалася думка, що багатодітна родина – як правило, неблагополучна або бідна.
На жаль, у таких сім’ях справді не завжди багато статків. Але, як показує приклад Конюхів, зазвичай тут панує любов, розуміння, турбота. У батьків не завжди є можливість купити дітям комп’ютер чи навіть солодощі, але їхні сини і доньки мають поруч друга і вони ніколи не будуть самотніми в житті.
Антоніна БРИК.
