Українське національне інформаційне агентство оприлюднило підбірку наймальовничіших та найкрасивіших руїн колишніх замків. До неї увійшов і наш Микулинецький замок. «Ми віртуально подорожували всіма закутками України у пошуках найкрасивіших замкових руїн, – повідомляє агенство. – Ми враховували мальовничі краєвиди навколо та розміри самих руїн, щоб і справді було, що глянути».
Микулинецький замок – кам’яний замок, розташований у смт.Микулинці Тернопільської області Теребовлянського району, на відстані 23 км від Тернополя.
Замок має вигляд квадрата з довжиною стін 75 метрів і товщиною оборонних мурів 2 метри. На 3-х кутках замку височать круглі вежі, які мали 3 яруси з бійницями для гармат. Із західного боку, де оборонні мури додатково захищені глибоким ровом, замок мав в’їзну браму із звідним мостом. Ще один в’їзд у замок – зі східного боку. Всередині фортеці були житлові будинки, а під ними льохи і підземні ходи.
Про Микулинці (під назвою Микулин) ще в 1096 р оці згадав у своєму «Повчанні дітям» великий князь київський Володимир Мономах. Село заснували ченці, які збудували у цій місцевості церкву святого Миколая, звідси воно отримало свою назву. У княжі часи населення Микулина було зобов’язане утримувати дружину теребовлянського князя, а в 1387 р оці містечко захопили поляки.
Кам’яний замок розпочали будувати лише у 1550 р оці за наказом тодішньої власниці Микулинець Анни з Йорданів, дочки гетьмана короного Миколая Сенявського (володаря Бережанського замку). Потім фортеця перейшла до родини шляхтичів Зборовських, а згодом – Конецпольських.
Повз Микулинці пролягав загарбницький татарський шлях, і ординці нападали на містечко мало не щороку. На стінах фортеці досі видно сліди від смоли, яку захисники виливали на голови войовничим степовикам. Також, за переказами місцевих жителів, для захисту давні мешканці містечка збудували підземний хід аж до Теребовлі, завдовжки 9 км. Входи до підземель можна побачити й досі, але пройти ними далеко не можна, бо вони завалені.
Особливо відзначилися Микулинці у 1675 р оці , коли місцева залога в розмірі кількох сотень чоловік витримали 15-денну облогу турецького війська. Захисники мали обмаль зброї, але відбивали всі напади османів. Тоді турки вирішили підкопатися під фортецю. Вони підрили прохід під одну з веж, заклали туди вибухівку і підірвали. Вежа впала, та завдала вона шкоди не оборонцям, а нападникам. Пролом вдалось закрити, проте шансів вистояти не було. Тож захисники пішли на угоду з турками. За капітуляцію і викуп турки пообіцяли відпустити всіх, хто був у фортеці, на волю, а 30 заручників передати від себе. Проте, заволодівши твердинею, османи повбивали всіх чоловіків. Жінок і дітей забрали у рабство.
Микулинці занепали, проте, до кінця XVII ст. Микулинецький замок був одним з найголовніших фортів Речі Посполитої на її південно-східному порубіжжі і втратив свою військовооборонну значущість лише після відбиття Кам’янця в турків.
На початку XIX століття, замок купує австрійський барон Ян Конопка, котрий у 1815 році відкриває в приміщенні замку власну суконну фабрику. Для цього він здійснив перебудову замкового комплексу, замість вузьких бійниць в стінах пробив великі вікна (їх ряд видно й досі). Цими нововведеннями остаточно була порушена фортифікаційність споруди. Але з часом виробництво підприємливого барона збанкрутіло, і замок спорожнів. З того часу він не відбудовувався і ним ніхто не цікавився. Фактично замок був залишений на самознищення.
Існує легенда, що з XIX – початку XX ст. в Микулинецькому замку оселилися привиди. Колись у підвалі під квартирами сучасних мешканців фортеці жив коваль. У нього була дочка, яка народила позашлюбну дитину. Батьки не могли змиритися з такою ганьбою і дуже дорікали їй. Жінка не витримала, захворіла і померла, залишивши немовля сиротою. Як неодружену, її поховали за звичаєм у білій сукні, а потім люди неодноразово бачили молоду дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку.
