…Їхні душі відлетіли у вирій взимку. У вічність. Мабуть, плакав добрий сивий Бог, коли Україна закривала очі бійцям «Небесної сотні». Вони будуть повертатися лише в сни і спогади. «Небесна сотня» стала ангелами, щоб ми були людьми.
У день сороковин на Батьківщині і в багатьох країнах світу вшанували пам’ять Героїв України. Молитви, свічки, сльози і квіти… Фотографії… Ці погляди… Добрі, щирі…. Очі Сергія Нігояна. З такого обличчя ікони писати можна. А усмішка Устима Голоднюка. На жаль, голуба миротворча каска не могла врятувати тебе, хлопче… Вже не дочекається весняне поле Сашка Капіноса…
Дружини не дочекаються чоловіків, діти – батьків, сестри – братів. Як невимовно тяжко втрачати дітей батькам-матерям! «Ой виберут мі чужі люде, ци не жаль ти, мамко, буде?.. Як же мені, синку, не жаль? Ти на моїм серцю лежав… Ой, плине кача по Тисині. Мамко моя, не лай мені». Їхні домовини й досі пливуть перед очима на людських руках під мелодію тужливої лемківської пісні. Ридала Україна, ридали матері… Час не лікує. Він лише притуплює біль.
Дехто з політиків – кандидатів у президенти, заявляє: на Майдані гинули наші діти. Як цинічно і гріховно! Ваші діти не гинули, бо їх там не було. Хто з депутатів, претендентів на президентську посаду, представників нинішньої влади оплакує своїх дітей, чоловіків, дружин? Чомусь дехто вирішив, що українці боролися саме за них. Забули, що студенти спершу вийшли на мітинг за європейське майбутнє?
Прикро, що тоді Європа, смакуючи каву з кроусанами й струдлями у затишних французьких та віденських кав’ярнях, вперто не помічала побитих українських дітей з євросоюзівськими прапорами. А на перші смерті українців європолітики зреагували «глибокою стурбованістю». Байдужість і боязнь пахнули і пахнуть російським газом, шелестять доларами та єврокупюрами.
Європа здригнулася, коли українців розстрілювали на очах усього світу – у прямому ефірі десятків телекамер. І злякалася, коли ботоксовий Адольф Путін замахнувся на переділ кордонів, нахабно вкравши шматок української землі й обмовившись, що не зле було б «захитисти» росіян і в інших державах. Європейський політикум глибше занурився у власну стурбованість і почав намагатися вплинути на ситуацію, аби чобіт російського окупанта не ступив і на їхні землі.
Ціною власного життя українці відкрили очі політикам усього світу на проблеми і виклики сучасності. Змусили замислитися над долею своїх держав і планети загалом. Воістину, ангели світла і добра…
…Героїв «Небесної сотні» поминали, не затримавши і не назвавши їхніх убивць, а також тих, хто наказував убивати. Жодного імені! А було стільки обіцянок! Публічних…
КПУ і Партія регіонів, які б варто заборонити після останніх подій, продовжуть і далі каламутити воду в українському політикумі.
Одіозні регіонали рванули на президентські перегони: віце-прем’єри Юрій Бойко та Сергій Тігіпко, екс-губернатор Харківської ОДА, шанувальник «Беркута» Михайло Добкін, заступник голови парламентської фракції Партії регіонів Олег Царьов. Також екс-заступник генпрокурора Ренат Кузьмін. Комуніст Петро Симоненко. Від декого з них тхне сепаратизмом, україноненависництвом, а за спинами стирчать вуха Кремля. Деякі «достойники» мали б ходити до слідчих і давати свідчення про свої діяння, а не летіти з документами і мільйонами до ЦВК. А клан Фірташа-Льовочкіна, за словами Юрія Луценка, вже розробив план повернення до влади.
Воїни «Небесної сотні» віддали своє життя за нову, демократичну, вільну, європейську Україну, а не за олігархів та злодійкуватих, продажних колишніх і теперішніх чиновників.
«Ми – м’яка сила; рідкі, як вода; легкі, як повітря; невидимі, як Дух. Наші вороги завжди у нас помиляються, друзі нас відчувають і розуміють. Ми кожен сам по собі – вже бойовий загін… Ми – за духом воїни. Тільки у нас Герої можуть із дерев’яними щитами і палицями йти на збройний спецназ». Такими словами застерігають українці внутрішніх і зовнішніх недругів.
…Дорогою ціною далася Революція гідності. На сьогоднішній день ще розшукують більш, аніж півтори сотні людей. Страшно подумати, що лік «Небесній сотні» може продовжитися. І що скорботний діалог між матір’ю та сином – «Гей, пливе кача» – знову розриватиме серця.
…Якби зібрати до купи сльози матерів-українок, пролиті за всі віки, мабуть, вийшло б море, солоніше за те, що на Святій землі.
Ольга ЧОРНА.
