Ми напередодні Великого посту. Надходить піст – час великих і посилених наших подвигів, подвигів молитви, добродіяння, вправ духовних і тілесних, час подвигів морального вдосконалення, внутрішнього, глибокого розгляду та перевірки самого себе, очищення нашої совісті від усього нечистого і порочного. Великий піст – це шлях до нашого виправлення не тільки на словах, а й на ділі. Треба рішуче покінчити з нашими гріховними слабостями і нахилами, духом своїм піднестися вгору, до Бога, до Його вічного царства добра, правди і нескінченної слави.
Що нам потрібно робити, щоб уберегти своє серце від гріхів і зберегти його в належній чистоті? Для цього треба багато, дуже багато працювати над собою, щоб себе і своє серце зберегти для Бога та Його вічної правди. Передусім нам треба мати мир у совісті своїй, мир з Богом і мир з усіма людьми.
Правда, іноді нам важко нахилити себе до подібного примирення. Та ми – християни. Закон Христа відомий нам. Заповіді Божі дані нам для того, щоб ми їх обов’язково виконували. Труднощі є і будуть у всякому нашому прямуванні до добра. Боятися труднощів – значить признатися в своїй слабості. Та хіба ми розраховуємо тільки на свої слабкі сили? Бог – нам пристановище і сила!
З Божою допомогою, при співдіянні спасенної благодаті Божої, при заступництві за нас святих угодників Божих, під керуванням нашої Матері, Церкви Христової, за її молитвами, ми зможемо перемогти всі труднощі на шляху до нашого духовного зростання та оновлення, аби тільки не підупала наша віра.
Проте сам піст ще не може дати спасіння, коли не буде узгоджений з тією метою, заради якої вдаються до нього, коли відсутні плоди посту. Він тільки засіб боротьби з гріхом. Тож не піст сам по собі виправдовує людину перед Богом, а та зміна, що відбувається в ній під час посту. Є піст тілесний, а є піст і душевний. Тілесний піст – коли утроба постить від їжі і пиття, а душевний піст – коли душа стримується від лихих помислів, діл і слів.
Велике значення для правдивого посту має його подруга і сестра – молитва. Вона сильна і завдяки їй ворог роду людського «втрачає мужність, відступає, перемагається згідно з судом Божим, підкоряється, виганяється постом». Хто молиться з постом, той має два крила. Особливу силу молитва має в церкві. Тут ми молимося вкупі з усіма дітьми церкви. Тут кожний з віруючих своєю молитвою підкріпляє в молитві іншого. Тут, у церкві, ми «єдиними устами і єдиним серцем», усі разом просимо, благаємо Всемилостивого Бога вислухати нашу молитву, зглянутися на потреби наші, підкріпити нас немічних і утвердити нас у непохитному сповіданні нашої віри. Тут, у церкві, з нами безпосередньо єднається Сам Христос Бог, бо Він сказав: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них»(Мф.18,20). Ми приходимо сюди, щоб принести свою жертву, жертву хвали Богові і жертву своєї найщирішої любові до Нього… Ми несемо свої молитви. А скільки в нас різноманітних потреб, скільки труднощів на нашому життєвому шляху, скільки скорбот, горя і печалі, сліз і недуг. Ми поспішаємо сюди до Господа Бога і тут шукаємо в Нього допомоги і захисту. Ми просимо в Нього милосердя і благословення. Ми чекаємо і сподіваємося кожен, що « Господь вислухає голос моління мого, коли я взиватиму до Нього». І Господь не відвертає лиця Свого від тих, хто приходить до Нього.
Великим постом ми подвоюємо наші молитви. Докладім також зусиль своєї волі, щоб внести в своє серце жаданий мир. А для цього попросімо прощення в брата, в сусіда, в ближніх своїх і самі від чистого серця простімо всім, хто скривдив нас. Через взаємне прощення своїх провин примиреними вступаймо в святу Чотиридесятницю – час Великого посту, час великих подвигів молитви і добродіяння.
