Сади цвітуть, милий, сади цвітуть…
І згадується мені «Зав’язь» зі шкільної програми…
Сади цвітуть, сади-наречені, сади-юнки, сади-мрії…
Ішла пара молода – старшокласники, а може, студенти. Невинність у їхніх поглядах, наївність, щирість…
І «Зав’язь» Григора Тютюнника оживає у моїй пам’яті.
Я тобі про це сказала, я теж захотіла повернутись у ті перші юнацькі весни…
Бо тепер, тепер… Ми з тобою уже не ті.
Наші чола в задумі, наші думки в напрузі, наші долі пошрамовані, наше минуле забинтоване…
А сади цвітуть, наче вперше, наче…
А ми з тобою уже так не можемо зацвісти, наче колись, наче тоді…
Сади цвітуть, мій любий, сади цвітуть…
Неля ДРИБОТІЙ.
