Маленькі діти також сивіють. Від шаленого страху. Як-от Сашко з Лисичанська. Хлопчикові лише п’ять з половиною років. Він посивів після того, як терористи стріляли йому вслід і кричали: «Посмотри, какой шустрый малый». А ще хлопчик не розмовляв сім днів.
Тепер у квартирі Сашка живуть хлопці з Нацгвардії. І в сусідів також. На відміну від більшості місцевих, які спершу беруть хліб у наших солдатів, а, відходячи на метр, проклинають їх.
Від сивини малого позбавив його кращий друг – боєць-нацгвардієць. Він запропонував підстригти хлопчика «під нуль». Стильно, мовляв. І сивини не видно. А ще завдяки українському вояку Сашко почав розмовляти.
Ось така історія від «5 каналу». Сумна, ірреальна…
Правда про війну страшна. Але суспільство має право її знати. Проте, схоже, на владних верхах вирішили: подавати правду слід дозовано. У програмі «Свобода слова» на ICTV радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка запитали: «Коли командування АТО припинить брехати про ситуацію з постачанням для армії? Коли припинить брехати про реальну кількість загиблих і взятих у заручники солдатів української армії?». Посадовець відповів дипломатично: «Я думаю, що потрібно більше відкритості керівництву центру АТО. Щоб були прес-конференції не прес-секретарів, а осіб, які ухвалюють рішення, аби вони могли доносити свою точку зору до суспільства, а суспільство ставити запитання – дуже прямі…». На уточнююче: «Тобто ви визнаєте, що ми отримуємо недостовірну інформацію?», Геращенко відповів: «Я вважаю, її недостатньо».
Українцям не потрібна солодка брехня. Нею годували людей усі попередні влади. І що з того вийшло?
А ще потрібно суспільству знати, що в Україні на душу населення припадає найбільше число у світі генералів і полковників, які пороху не нюхали, але отримують підвищені пенсії та інші блага. Під кулі ж захищати Батьківщину йдуть молоді хлопці. Також у нас 350 тисяч міліціонерів! А війських – лише 120 тисяч. Ще маємо армію чиновників, від яких мало користі.
А ще український військово-промисловий комплекс (ВПК) і досі продовжує виконувати російські контракти. Як повідомляє «Радіо Свобода», фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння наголошують: ВПК повинен обслуговувати Збройні сили і спецслужби України й розвивати співпрацю із західними колегами, орієнтуючись на стандарти НАТО. Росії ж, за нинішніх обставин, треба вчитися жити без українських військових комплектуючих.
Самотужки Росія, без допомоги української «оборонки», не зможе озброїти і модернізувати власну армію. Бо військово-промисловий комплекс РФ міцно зав’язаний на українських партнерах, які виробляють комплектуючі, деталі, цілі комплекси для військової техніки і тактичної зброї країни-агресора. «Гібридна війна» лише частково припинила український експорт у ВПК північної сусідки.
Чимало контрактів між «оборонками» України та Росії виписані у міждержавних угодах, які українська сторона досі не скасувала. Ці документи між Києвом і Москвою укладали, починаючи від 1992 року. Незважаючи на понад тисячу життів, які забрала неоголошена війна, Путін, ніби нічого не сталося, посилаючись на підписані контракти, висловив сподівання на подальшу співпрацю ВПК двох держав.
За даними Центру досліджень армії і конверсії, контракти із російськими партнерами виконує, зокрема, запорізьке підприємство «Мотор Січ», Київський бронетанковий завод. Із алюмінію українського походження – Миколаївського глиноземного заводу – росіяни виготовляють літаки. Експерти не виключають, що й військові у тому числі.
Радник Президента Юрій Луценко вважає: вітчизняна «оборонка» повинна негайно припинити постачання комплектуючих до Росії, зброєю з якої вбивають наших військовослужбовців, гвардійців, добровольців і мирне населення. Він упевнений: ВПК виживе без російських контрактів і замовлень, переорієнтувавшись на виконання потреб української армії та працюючи з іншими державами, не ворожими до України. Тим паче, що наша держава має колосальний ресурс ВПК. Луценко навів один із прикладів: свого часу на державному підприємстві «Форт» у Вінниці почали серйозно виробляти стрілецьку зброю. Ідеться не лише про пістолети «Форт», а про спільне підприємство з Ізраїлем, яке випускає один із найкращих автоматів світу – «Тавор». Його на озброєння взяли навіть США, незважаючи, що зброя виготовлена в іншій країні. Потужність існує, але завод не повністю завантажений – не вистачає грошей.
При нормальному фінансуванні Україна здатна забезпечити сучасною виосокотехнічною зброєю свою армію, гвардію, прикордонну службу та добровольчі батальйони.
І нарешті Україна готує проти Росії санкції, які мають бути затверджені, за словами віце-прем’єр-міністра Олександра Сича, найближчим часом. Це і секторальні санкцій, і персональні.
…Що буде з Україною? На що сподіватися матерям, дружинам, дітям, рідні яких воюють на гарячому Сході або очікують мобілізації? Чи варто країні набиратися досвіду Ізраїлю, який постійно напоготові, аби відбивати чергові атаки терористів і захищатися? Бо російські солдати у соціальних мережах продовжують хвалитися, що їдуть на кордон з нашою державою. Публікують фото військових колон, які рухаються у напрямку українського кордону. Хизуються «Градами» і як «всю ніч лупили по Україні». Бойовики ж на звільнених територіях готують теракти, повідомляють у прес-центрі АТО.
А для українських політиків починається війна іншого гатунку – передвиборча. З обіцянками, звунуваченнями… Парламент під час війни мав би стати політичною передовою. Не став. Тепер, тим паче, необхідні реформи навряд чи будуть, оскільки влада готується до виборів. Прикро буде, якщо частина «слуг» народу, які роками протирали дорогі штати в Раді й нічого корисного для людей і держави не зробили, знову опиняться на насиджених місцях.
До речі, не зайве у кандидатів на майбутні депутатські мандати запитати, яку лепту вони внесли в оборону Батьківщини? Бо, мабуть, дехто з теперішніх народних обранців навіть жодного разу не зателефонував за номером «565», аби пожертвувати скромних п’ять гривень на армію.
…Скільки сліз залишилось до миру? Скільки разів ще зойкне земля від пострілів? Скільком синам ще Україна закриє очі? Скільком долям не судилося зустрітися? Чи не стрілятимуть терористи знову услід Сашкові? Чи не сивітимуть маленькі українці від невимовного страху? Ми повинні запитати про це в Президента, уряду, генералів, політиків. Ми повинні отримати відповідь…
Ольга ЧОРНА.
