Відомий аграрій, яскравий представник вітчизняного фермерства, сучасний менеджер, щедрий меценат, засновник хліборобської династії, заслужений працівник сільського господарства України, голова ФГ «Вікторія-92» Петро Іванович Пеляк зустрів свій 70-літній ювілей.
Майже третину віку він живе полем. Уся його життєва дорога рясно встелена добрими справами, вагомими здобутками й повсякденною турботою про людей і рідний край.
Народився ювіляр 15 листопада 1950 року на Козівщині у мальовничому селі Вікторівка в родині переселенців. Дитячі роки минули також у селі Плотича, де його батько, Іван Пеляк, у той час працював головою колгоспу. Тут Петрусь переступив поріг першого класу сільської школи, а Плотича в майбутньому стала йому другою близькою малою батьківщиною.
Після закінчення Козівської десятирічки та Тернопільського фінансово-економічного інституту Петро почав працювати у Теофіпільському радгоспі заступником головного бухгалтера, а з 1976 року вже головним бухгалтером. Тут зустрів супутницю свого життя – Наталю Петрівну, яка студенткою приїхала в радгосп для проходження виробничої практики і зачарувала його на все життя. Невдовзі молодята навічно пов’язали свою долю. У Вікторівці звели дім. На новому обійсті дружина Наталя стала чудовою господинею, найпершим помічником і однодумцем чоловіка у подальших життєвих починаннях. Господь подарував їм доньку Людмилу і сина Олександра. Діти змінили долю молодого батька, і він замислився над тим, що має зробити в житті, який слід залишити, щоб нащадки колись могли сказати: «Це зробив наш батько!»
У свій час Петро Іванович очолював ревізійний відділ районного агропромислового об’єднання. Але ця робота не особливо лежала йому до душі. На зорі незалежності України постало питання реформи в аграрному секторі, коли поряд із державною було запроваджено колективну і приватну власність на землю, що відкрило шлях фермерському руху. Бажаючи задіяти себе в реальній справі, Петро Іванович залишив чиновницьку посаду й одним із перших в районі, восени 1992 року створив у Вікторівці приватне селянсько-фермерське господарство «Вікторія». Саме тоді були прокладені перші скиби під посів озимини, а навесні – ярини. Так з чистого листка розпочало свій літопис селянсько-фермерське господарство «Вікторія», яке згодом було перейменоване на ФГ «Вікторія-92».
Той непростий час початку 90-их років назавжди закарбувався у пам’яті Петра Івановича. Україна перебувала в надзвичайно тяжкій економічній кризі. Панували безгрошів’я, бартерні розрахунки, нестримно зростали ціни на товари першої необхідності, а на енергоресурси навіть у сотні разів. Не засівалися поля, в колгоспах залишалися порожні комори та мільйонні борги перед кредиторами. Тисячі гектарів землі заростали бур’янами. Порожніли тваринницькі ферми, руйнувалися виробничі будівлі. На очах розпадалася колгоспна система. Занепадали села, стало масовим безробіття, зубожіння людей.
Проте молодий фермер не зневірився, не залишив землю, а вперто, долаючи труднощі і ризики, зумів вистояти і себе утвердити. На порожньому місці, з нуля, посеред поля за селом він почав закладати господарський двір, розбудовувати виробничу базу… А згодом висадив молодий сад із понад 1500 плодових дерев, що своєю пишнотою і весняним цвітом прикрасив фермерську садибу та околицю Вікторівки.
Побачивши вдале господарювання фермера, односельці віддали йому для обробітку свої земельні паї. Розвиваючи господарство, Петро Іванович наполегливо опановував хліборобську науку, набував досвіду та запроваджував у виробництво новітні технології. Це дало позитивний результат – і він з року в рік став досягати високих врожаїв зернових, технічних культур. Тож, починаючи із 100 гектарів, господарство невдовзі вже обробляло до 3 тисяч гектарів орендованої землі, і в кінці 1990-тих років міцно стало «на ноги».
З часом про успішний розвиток ФГ «Вікторія-92» серед людей рознісся добрий поголос. Тож не випадково селяни занепалого плотичанського господарства також запросили Петра Івановича до свого села господарювати. Вони віддали йому для обробітку земельні, а згодом також майнові паї. І вже навесні плотичанські ниви, що до того лежали облогом, були засіяні.
Коли перед жнивами 2004 року Плотича зазнала удару грізної стихії, то відбулося перше випробовування молодого аграрія на людську порядність. Фермерське господарство втратило тоді всі посіви, і люди не мали ніякої надії на розрахунок за паї. Проте Петро Іванович, перебуваючи у збитках, все-таки зумів вчасно з вікторівської комори розрахуватися із пайовиками. Він підтримав село у трудний період, надаючи посильну допомогу людям у ліквідації наслідків стихії. Плотичанці тоді високо оцінили чуйність, душевну доброту і людяність Петра Івановича.
Невдовзі плотичанський господарський двір наповнився розбудованою виробничою інфрастуктурою з потужною сільськогосподарською технікою. Свої паї Петру Івановичу довірили і жителі сусідніх сіл – Кального, Будилова, Таурова, Вибудова та інших.
Зараз на полях, які орендує «Вікторія-92», постійно втілюються передові технології і земля за це щедро відплачує гарними врожаями. Щорічно господарство завершує свою діяльність з прибутком і рентабельністю, що дає змогу вчасно видавати зарплату, розраховуватися з пайовиками за оренду землі та відраховувати платежі у державний бюджет. А ще поповнювати пенсійні та соціальні фонди, виділяти кошти на виробничі, соціальні програми. І за всім цим стоїть мудрість прожитих літ, діловий підхід до справи, висока професійність Петра Пеляка.
Життя Петра Івановича насичене творчою хліборобською працею, щирою любов’ю до рідного краю, до всього, чим займається, до всіх, хто його оточує, хто є поруч. Він відомий також своєю благодійністю для українського війська, підтримкою ветеранів АТО та їх сімей, церковних і територіальних громад, закладів медицини, освіти, культури, спорту. Свідчення цьому – побудовані спортивні комплекси у Вікторівці, Плотичі, Будилові, Таурові та шкільні дитячі майданчики, відремонтовані церкви у Вікторівці та Плотичі, втілені в життя інші соціальні проекти.
Самовіддана праця Петра Пеляка високо оцінена. Так, 1998 року «Вікторія-92» зайняла третє місце на Всеукраїнському конкурсі «Краще фермерське господарство України». Петро Іванович є переможцем конкурсу «Кращий за професією серед керівників АПК України», його ім’я занесене до «Золотої книги України». Він нагороджений іменним президентським годинником, дипломом «Провідне підприємство України». Петро Іванович – заслужений працівник сільського господарства України, лауреат обласного конкурсу «Людина року» і віднесений до золотої еліти Тернопілля.
За вагомий вклад в розбудову України та її Збройних Сил відзначений орденами та медалями Президентом України й Всеукраїнськими громадськими організаціями. За заслуги в розбудові духовності України удостоєний кавалера двох орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III–II ступенів та орденом Святого Архістратига Михаїла II ступеня, а також подячними грамотами від владик і громад. Його прізвище занесене до довідниково-енциклопедичного та біографічного видання «Державні нагороди України. Кавалери та лауреати».
Петро Іванович подолав довгий шлях, де траплялися і труднощі, й удачі, але найголовніше – це шлях сіяча добра й правди, який завжди вболіває за благо рідного краю та його людей. Тож, зустрічаючи свій 70-річний ювілей, він пишається тим, що третину свого віку віддав служінню українській ниві, що зумів створити сучасне потужне сільськогосподарське підприємство, яке приносить користь людям. Він почувається гордим, що заснував сімейну хліборобську династію Пеляків, залучивши до справи сина, доньку, зятя, невістку і навіть найстаршу онучку – студентку Анастасію.- Тепер я щасливий, – каже він. – Особливо тішуся тим, що впізнаю себе, молодого, у своєму синові Олександрові, який впевнено перейняв від мене досвід управління і став дбайливим господарем. Тож у дітях й онуках бачу своє продовження.
Проте Петру Івановичу спокій ще не сниться. Сповнений енергії і сили, він і надалі продовжує вибудовувати стратегію господарювання, обмірковує нові плани на майбутнє. Бо працювати від сходу сонця до заходу протягом багатьох років і знати, що кожен день минув недаремно, а приніс багаті плоди, – це і є те невичерпне джерело радості й творчої наснаги успішної хліборобської долі.
Тож многая літа вам, Петре Івановичу – від колективу ФГ «Вікторія-92», дітей, онуків, рідних та друзів. Міцного здоров’я, плідної праці та Божого благословення на добрі справи ще на багато років.
Іван ДУФЕНЮК,
член Національної спілки журналістів України.
