Мощі Івана Хрестителя брали в похід, щоб вберегтися від поразок
Лише у понеділок ми відсвяткували Водохреще. У цей день на річці Йордан Ісус прийняв Хрещення від Івана Хрестителя. Та мало хто знає, що часточка руки святого, якому випала така величезна честь, зберігається в Україні. На Тернопіллі, у містечку Бережани, вже сотні років знаходяться мощі Івана Хрестителя. Ця святиня надзвичайно рідкісна. У світі її мають лише чотири храми: В Італії (Генуї), Середній Азії, Сербії (зап’ястя руки) та Франції (частина відсіченої голови).
– Ці святі мощі відкопав святий Лука біля гробу Єлісея, переніс до Антіохії, – розповідає заступник директора з наукової роботи ДІАЗ в місті Бережани, історик Богдан Тихий. – З Антіохії вони перенесені до Константинополя і отже після нападу турків їх переправили до Волохії.
У 17 столітті молдовські магнати подарували їх графу Миколі-Єроніму Синявському, державному діячеві Речі Посполитої як знак вдячності за те, що він врятував їхню родину від стотисячної турецької армії, швидко переправивши через Дністер.
Історики стверджують, що реліквію Синявський завжди брав із собою у військові походи, а документи, які відносились до неї, зберігав у своїй бережанській скарбниці.
Мощі з’явилися у Бережанах у 1673 році. Спочатку вони зберігалися у замковій каплиці Святої Трійці. Триста років тому єпископ Атанасій Шептицький, за участю кількох сотень священиків і великої кількості людей, урочисто переніс мощі із замкової каплиці до церкви Святої Трійці в Бережанах.
Після Другої світової війни, коли храм Святої Трійці було передано православній конфесії, про саркофаг з мощами ніхто не згадував. Віднайшли його в 2001 році краєзнавець Богдан Тихий та отець декан Іван Хрептак. Реліквія знаходилась в срібній шкатулці з позолотою з віконцем для огляду. У додатку з мощами була і пам’ятна грамота, писана на воловій шкурі грецькою мовою і датована 4 серпням 1720 року. Автентичність даної реліквії засвідчували печатки східних патріархів і володарів на супровідній грамоті. На жаль, до сьогодні збереглося не все. Зникла алмазна колодка та скриня з документами.
– Незважаючи на цю значну втрату, маємо важливі свідчення владики Василія Івасюка, пароха Бережан після виходу УГКЦ з підпілля на початку 90-их років минулого століття, – розповідає отець Михайло. – Він свідчить про те, що свого часу бачив цю грамоту з печатками, яка згодом кудись зникла. До сьогодні збереглася оригінальна гільза, в яку оправлено правицю Івана Хрестителя, і на ній напис грецькою мовою візантійського періоду «це чесного предтечі Івана Хрестителя».
Мощі священики вважають цілющими. Щоправда, у храмі не ведуть реєстру див та оздоровлень, які відбулися завдяки цій святині. За словами отця Михайла, був випадок, коли один із священиків, який відправляв службу у храмі, засумнівався, що це дійсно мощі Івана Хрестителя. Та коли він відправляв службу Божу, то на кілька хвилин перестав чути свій голос. Люди чули, що він говорив, а він не чув. У давнину батько Івана Хрестителя онімів, коли засумнівався, що у нього народиться син і що це Господня воля. Після служби священик ще раз підійшов до мощей, вклонився, поцілував і вибачився перед Господом за свій сумнів.
– Одна з наших парафіянок вже близько двадцяти років живе з онкологічною недугою, але щодня причащається, молиться. Метастази припинили свій ріст і хвороба не прогресує, – розповідає отець Михайло.
Згідно переказів місцеві вельможі Синявські брали мощі з собою в походи. Саме завдяки цьому, кажуть священики, вони завжди перемагали. Сьогодні реліквії поклоняються українські вояки, які вирушають захищати Україну.
Поклонитися мощам у Бережани приїздять і люди з усієї України. Також святиня подорожує різними містами і парафіями нашої держави. Частинку мощей передали у Зарваницю, адже у цей паломницький центр приходять мільйони людей.
На Йордань мощі Івана Хрестителя традиційно виставили у храмі Святої Трійці в центрі Бережан. І священики, і парафіяни кажуть, що мощі чудодійні. Та, аби вони принесли зцілення людям і єдність українській нації, потрібно перш за все – покаятися, вірити, знайти у своїх душах милосердя і любов до ближнього.
Галина Фабрикова.
