У Тернопіль на лікування приїхав захисник Донецького аеропорту, керівник тернопільського обласного осередку Всеукраїнської федерації фрі-файту та контактних єдиноборств Валерій Чоботар. Чоловік вже кілька місяців воює на Донбасі. Коли під час боїв загинули його учні, вирушив на Схід, щоб захистити свою країну. Він просить журналістів не називати його побратимів таким облюбованим сьогодні словом «кіборги».
– Які ж ми кіборги? У нас є душа, ми, як люди, також боїмося, – каже чоловік. – Єдине чим ми на них схожі – це те, що можемо терпіти, бо знаємо, чому тут знаходимось і за що воюємо.
Валерій із позивним Гатило керує на Сході резервним батальйоном Добровольчого українського корпусу. Вже кілька місяців потай від рідних він перебуває в зоні АТО. Каже, не розповідає батькам, щоб не хвилювати їх, але відколи поїхав на війну, почав частіше телефонувати мамі.
Фріфайтер приїхав з однієї з найгарячіших точок Донбасу.
– Донецький аеропорт зараз для нас як місце, з якого ця «ракова пухлина» може посунутися далі на Україну, – зазначає він. – І ми його тримаємо не для звіту Президенту, не для підтримки політики уряду, а для того, щоб туди не сідали ворожі літаки і щоб ворожа армія не рухалась далі.
Валерій Чоботар розповідає, що його бійці забезпечені усім необхідним. Якщо чогось не вистачає, повідомляють волонтерів і вони доставляють те, що просять захисники. Найбільше допомагають небагаті українці, а інколи передачі зворушують до сліз.
– Одному із хлопців з Луганщини в передачах попалась стара куфайка, – каже Валерій. – А в кишені була записка від старенького дідуся з Сумщини. Він просто написав теплі слова: «На жаль, це все, чим я можу допомогти, але сподіваюсь, що вона комусь знадобиться. Хлопці, тримайтеся! Ви нам потрібні, хай Бог вас береже!». Така маленька записка і та куфайка від щирого серця для того хлопця стали найкращим бронежилетом.
На думку Валерія, не потрібно всім їхати на фронт.
– Згодом хтось може дорікати: «Ми воювали за вас, поки ви тут мирно жили», – каже чоловік. – Такі слова не варто брати близько до серця, адже справжні воїни, добровольці, які щиро захищають свою країну, ніколи такого не говоритимуть, адже це був їхній усвідомлений крок. Насправді користь не в тому, скільки людей там буде тримати автомати. Дуже багато чоловіків комплексують, що вони не на фронті, а я їм кажу: “Якщо ви щось робите корисне – ви лікар і добре лікуєте або вчитель і добре навчаєте – то робіть цю справу тут і, тим самим, ви берете участь у війні та робите свій вгнмое у майбутнє України”. Сьогодні потрібно, щоб люди змінилися і почали змінювати світ довкола себе.
Валерій Чоботар на даний час перебуває у Тернополі і лікує запалення легенів. А коли одужає, відразу ж вирушить на Схід, щоб обороняти рідну країну.
Юля ТОМЧИШИН.
