Ярослав КАРПИК: «Тернопільщина може показати приклад відродження промислового потенціалу України»

Ярослав КАРПИК: «Тернопільщина може показати приклад відродження промислового потенціалу України»
Минулого тижня в області відбулася зустріч Федерації роботодавців України з підприємцями Тернопільщини. Обговорювали відносини між бізнесом та владою, трудову міграцію, необхідність підтримки вітчизняного виробника.З цього приводу, як учасник зустрічі, хочу поділитися власними міркуваннями, а також висловити деякі думки з попередніх зустрічей.

За даними статистики, більше мільйона українців щороку виїжджають за кордон у пошуках роботи та постійного місця проживання. Близько дев’яти мільйонів виїжджають на сезонні роботи. Тому Союз промисловців і підприємців, Федерація роботодавців України уже вимагають від Кабінету Міністрів підготувати рішення щодо припинення ганебної тенденції скорочення працездатного населення та зростання трудової міграції. Адже ці процеси становлять, як мінімум, загрозу національній безпеці країни.

Приріст кваліфікованої робочої сили, діловий клімат, інвестиції та інновації забезпечать економічне зростання держави, а це – чи не основне завдання нашого уряду і влади в цілому.

Брак кваліфікованих трудових ресурсів, як правило, тягне за собою дефіцит бюджету, нестачу коштів на соціальні програми. Фактично, це руйнує державу. Чи такої долі хоче український народ?

Критичною є проблема, де підприємство створюється з нуля. На жаль, на Тернопільщині нині низька середня заробітна плата, менша, ніж в середньому по Україні. Тривожать і такі чинники, як заборгованість з виплати заробітної плати, тіньова зайнятість, трудова міграція за кордон.

І, якщо навіть з’являться сприятливі шанси відновлення окремих флагманів індустрії в державі та області, які нині переживають кризу, з кадрами буде велика проблема. Працівники, які уже пішли на чужий хліб кілька років тому, не повернуться до рідної прохідної. Це ми відчули з практики нашого заводу. Як кваліфікованих працівників втрачаємо ми і тих, хто пережив навіть тимчасове безробіття. Через бездіяльність їх треба навчати знову. Питання: де і ким?

Ще раз наголошу: особливе місце в настрої працюючих відіграє заробітна плата, яка, на жаль, перестала виконувати роль стимулюючої функції. Середній розмір зарплати у державі за минулий рік – в межах 7100 грн. Але є значна частина працюючих, заробітна плата яких не дотягує і до мінімальної – а це тенденція до поширення бідності. Тим паче, при нинішніх галопуючих цінах, починаючи з продуктів харчування – до тарифів на комуналку.

Владу сьогодні має насторожувати і те, що рівень смертності за минулий рік перевищив народжуваність на 200 тисяч осіб. На 56 немовлят припадає 100 померлих. За висновками експертів ООН, у 2050 році населення України скоротиться ще на 35 відсотків.

Утім, нині точно ніхто не скаже, скільки ж нас, українців, є. Останній перепис населення проводився у 2001 році. У країні десятки років не готується щорічна доповідь про стан здоров’я населення, відсутні ефективні програми з подолання демографічної кризи… Це, за словами президента УСПП України А. Кінаха, свідчить про безпрецедентне падіння рівня і якості роботи відповідних служб, або ж про навмисне приховування цієї інформації. Що, знову ж таки, несе загрозу національній безпеці держави на фоні загрозливих демографічних тенденцій.

Але сьогодні тішить, що в уряді нарешті заговорили про збільшення фінансування професійно-технічної освіти і, можливо, підвищення мінімальної заробітної плати. А це вже – комплексна робота щодо організації привабливих і добре оплачуваних робочих місць, створення умов для розвитку економіки в цілому, малого та середнього бізнесу, врешті, самозайнятості. Висновок: необхідно звертати увагу на саму людину – якість і рівень її життя, доступність охорони здоров’я, освіти і розвитку особистості, безпеки проживання громадян тощо. При відсутності усіх цих критеріїв українці, особливо, молодь не мають впевненості у завтрашньому дні, не бачать в Україні свого майбутнього.

Чи не тому упродовж двох останніх років наші випускники все частіше їдуть навчатися за кордон, ще гірше – після здобуття освіти – там і залишаються. Посилюється інтелектуальна міграція, яка є особливою загрозою соціально-економічного розвитку країни, вимивання «мізків» катастрофічно гальмує інноваційну ходу економіки. На підтвердження – за останні роки втрачено більше 20 тис. молодих вчених. За 10 років наполовину скоротилася кількість наукових установ. А в галузі мікроелектроніки, радіо, зв’язку, передачі даних залишилися одиниці на всю державу. Цікаво, що в США у сфері науки і техніки задіяно 30 відсотків висококваліфікованих українських мігрантів! Смертоносним мечем для України є міграція бізнесу, коли потужні виробництва переносяться в країни-сусіди, в основному через ділову нестабільність у власній країні. Висновок: трудова міграція не тільки зменшує пропозицію робочої сили на вітчизняному ринку праці, а й суттєво зменшує її якість.

Тож сьогодні у пріоритеті має стати підготовка та впровадження державної стратегії відродження трудового потенціалу. Сама система профтехосвіти виявилася відірваною від реальних потреб економіки внаслідок недофінансування і частково перекладення цього фінансування на місцеві бюджети. У вищій освіті відчувається втрата престижності інженерних професій, разом з тим є надлишок інших спеціалістів, – а це вже стає причиною післядипломного безробіття.

Чого чекають від влади промисловці? Перш за все – програми відродження промислового потенціалу, максимальної підприємницької свободи, недоторканості приватної власності і, звісно, надійного захисту вітчизняного виробника. Динаміка зростання має бути не менше 8-10 відсотків приросту ВВП. Надіємось на затвердження таких програм вже найближчим часом. Прикро усвідомлювати, що в Україну завозиться різне обладнання (від засобів радіозв’язку до гвинтокрилів), яке могло б вироблятися на вітчизняних підприємствах. Куди подівся економічний патріотизм?

Для реальної підтримки промислового потенціалу також необхідно відкрити доступ до фінансових ресурсів, і якраз на часі розпорядження Прем’єр-міністра В. Гройсмана щодо проведення спеціального засідання з Національним банком щодо цього питання. Влада і громадськість повинні напрацювати механізми партнерської взаємодії.

Отож, варто розробити систему особистої відповідальності за невиконані програми зобов’язань і декларацій. Бо врятувати ситуацію зможе лише прискорений, системний, стратегічно продуманий індустріальний розвиток. Досить бавитися в політику, час думати про розвиток власної економіки.

Запам’яталися слова на зустрічі з роботодавцями голови обласної адміністрації Степана Барни про те, що проблема збереження та примноження трудового потенціалу є вкрай складною і комплексною. Щоб її вирішити, треба, по суті, реформувати економічну і соціальну сферу в Україні. Починати розвивати державне приватне партнерство, відродження транспортної інфраструктури, ремонт і будівництво доріг, благоустрій міст і сіл, перетворення різних контролюючих служб на сервіси і т.д.

Вважаю, що Тернопільщина завжди була піонером у політичній сфері і може також показати новації в проведенні господарських реформ і відродженні промислового потенціалу. Це під силу керівнику області Степану Барні і його команді.

Ярослав КАРПИК, голова правління АТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», Заслужений машинобудівник України.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *