Їх силоміць вигнали з рідних земель, але вони не забули свого коріння і, приїхавши за сотні кілометрів, продовжують плекати свою культуру.
У неділю, 11 травня, у Тернополі презентували фільм про депортованих у 1945-1947 роках українців – “І біль, і пам’ять – крізь роки”.
Автор ідеї фільму та організатор-меценат – лікар-фітотерапевт Марія Тройчак.
Її предки народилися на Лемківщині у селі Яселко Сяноцького повіту.
Марія Тройчак вперше приїхала на батьківщину рідних лише у 2002 році після смерті батьків. Відтоді відвідини Яселка стали для неї доброю традицією. Разом з однодумццями вона віднайшла у заростях і чагарниках сільський цвинтар, місце, де була церква, і, що найголовніше, – побувала на власному обійсті. Відтоді у її серці поселилася надзвичайно сильна любов до батьківської землі і щире прагнення плекати лемківську культуру, відроджувати трагічну історію свого народу.
– У другу неділю травня Україна святкує День матері, – сказала у вітальному слові пані Марія. – У цей день ми стараємось зробити щось приємне для своїх найрідніших. Тож сьогодні ми, діти депортованих родин, робимо подарунок своїм батькам і презентуємо фільм, у якому по крупинці зібрали нашу історію та біль, спогади, минуле і сьогодення і майбутнє, багату культуру і традиції.
Фільм створений на основі відеоматеріалів, світлин, записів щоденника, зібраних за тридцять років. У стрічці відтворені трагічні події 1945-1947 років, показано, чим живуть сьогодні родини депортованих українців, як плекають культуру і традиції своїх предків, до чого прагнуть і про що мріють. Відзняла фільм відеостудія «PROFI». Зйомки відбуватися на території України та Польщі.
Пані Марія організувала поїздку на територію Лемківщини для нащадків депортованих родин. Разом з оператором Олегом Нищотою вони побували на українських цвинтарях, відвідали рідні села своїх предків, поклонилися їх могилам. Тож у фільмі гармонійно поєднується минуле і сучасне переплітаються людські долі, історії родин, осучасніть та повернення до своїх коренів.
Лемкиня Богуслава Полкова також взяла участь у зйомках фільму. Жорстоку депортацію 85-річна бабуся бачила на власні очі. Переглядаючи фільм, не може стримати сліз. Зізнається: досі сумує за рідним селом Криниця. Тужить за рідною хатою, за дзеркально чистими карпатськими потічками та запашним свіжо скошеним сіном.
– Ми такі доми гарні мали, все полишали, – з болем згадує пані Богуслава. – Це трагедія нашого народу. Тепер ми прижилися тут і мріємо, щоб наша Україна нарешті була самостійна, щоб була вільна, щоб був спокій, щоб був мир, щоб ми всі жили в злагоді та любові. У фільмі віддзеркалена краса природи, всі барви лемківської культури. Все те, що ми бачили на власні очі. Я вдячна пані Марії за те, що вона зберегла все це для наших дітей, внуків і правнуків.
Документальний фільм присвятили 70-річчю жорстокого виселення українського населення та 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка.
До створення фільму активно долучилися понад двісті учасників об’єднаних товариств депортованих українців Лемківщини, Надсяння, Бойківщини і Холмщини.
Активну участь у зйомках взяли настоятель храму Всіх Святих Українського народу, доктор-отець Володимир Гринда, отець-митрат, душпастир лемків України Анатолій Дуда-Квасняк, заслужений працівник культури Володимир Верней, перший голова суспільно-культурного товариства «Надсяння» професор Йосиф Свинко, голова ревізійної комісії цього товариства Омелян Черняк, громадська діячка Богуслава Палкова, фольк-гурт «Подоляни» під керівництвом Мирона Хмурича та діти депортованих родин Олеся Круковська, Максимко Петрик і Андрій Тичинський та багато інших небайдужих людей.
Юля ТОМЧИШИН.
