Українські чиновники люблять подорожувати світом, аби переймати досвід успішних, розвинених країн. Опісля розповідають в інтерв’ю про досягнення чужих держав у різних галузях, зазначаючи, що й удома слід багато чого змінити, удосконалити, запровадити… На тому, переважно, «досвід» і закінчується. Бо, якщо заглянути у «споживчий кошик» українця і жителя цих країн, то складається враження, що ми живемо у різних часових вимірах.
У їхньому «споживчому кошику» є стільки всього необхідного, смачного, цікавого, що нам і не снилося. Оливки, вино, пиво, мандрівки, витрати на догляд за домашніми котиками й песиками, розваги, аксесуари технічного прогресу та інша всячина. «Споживча торбинка» українця, порівняно, така убога…
Навіщо українцям мобільний зв’язок та Інтернет? Уряд у «споживчому кошику» такої «розкоші» не передбачив. Як і міжміських поїздок, дитячих підгузок та багато іншого.
«Нині у переліку – абстрактні речі, затверджені понад 18 років тому», – заявив на телеканалі ZIK адвокат Станіслав Батрин. – «Споживчий кошик» України був прийнятий ще у 2000 році». За його словами, у «кошику» замість 200 позицій повинно бути 700. Тому ряд експертів ініціювали запропонувати свій проект «споживчого кошика», надати його офіційно Кабміну на розгляд прем’єр-міністра і відстоювати те, що потрібно населенню реально. Може, вдасться довести урядовцям, що у 2018 році Інтернет і мобільний зв’язок все-таки потрібні. Як і поїздки в інше місто. Адже владоможці також не на мітлах літають.
До речі, Кабміном затверджена одна краватка на 10 років для чоловіка. Оскільки в усіх українських урядах переважають представники сильної статі, то цікаво: змогли б вони використовувати на всі випадки життя одну краватку протягом такого тривалого часу?
Та бідненька «споживча торбинка» пахне політикою. Бо «втиснути» необхідні блага цивілізації у 1762 гривні просто неможливо. Саме стільки вартує «споживчий кошик» українця. А коли хто в людей запитував, що їм треба? Все вирішують «верхи». От тільки їхні «кошики» вартують десятки, сотні тисяч, а то й більше… І почасти – не гривень.
Багато хто сподівається: після чергових виборів відбудуться зміни. І вони відбуваються. Але, здебільшого, кількісні, а не якісні. Бо зростає число багатіїв, примножуються їхні статки. Особливо щастить доморощеним олігархам. Ні війна, ні економічні проблеми не є завадою для їхнього збагачення. Що в цьому дивного? Хтось працює у владі, інший – треться біля влади. Третій впливає на політику і так далі.
На наступних виборах президента й парламенту, прогнозує директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна, українці голосуватимуть за менше зло. «Ми бачимо, що в кожного кандидата є свій «ядерний» і стабільний електорат, на який не впливає вже нічого. Жодні компромати, скандали тощо. Однак ця частка досить незначна. Решта визначатиметься украй ситуативно», – сказала вона в інтерв’ю «Тижню». І зауважила: наприклад, конкретно для Петра Порошенка вирішальне значення матиме ситуація в суспільстві.
Війна компроматів зараз не діє, переконана соціолог. Бо в людей стійке переконання: всі однакові. Проте уявити українську політику без компроматів неможливо. Інакше працювати не звикли.
А ще багато говорять про «нові обличчя» в політиці. Так, вони вкрай необхідні. Та є одне «але». Як зазначають експерти, ці «обличчя», на жаль, шукають «ляльководи», які формально чи номінально перебувають при владі понад двадцять років. Вони фінансують вибори. Тому й політика в Україні не змінюється, бо здійснюється в інтересах промислових груп.
Інший парадокс: шукають «нові обличчя», а виборці голосують за «старі». Гендиректор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко з цього приводу констатує: такий «фокус» із пошуком «нових облич» триває вже останні 10-15 років.
Виходить, люди голосують за політтехнологію. І… програють. У Верховній Раді, приміром, чимало нардепів працюють по кілька термінів. Коефіцієнт корисної дії багатьох із них для держави і народу мінімальний. Зате у свої «споживчі кошики» вони поклали стільки добра…
