Діє він при будинку культури у цьому невеликому селищі. Микулинецький цирк – один з небагатьох в Україні, де і керівники, і артисти не професіонали, а справжні самородки. В арсеналі колективу – вражаючі трюки з ножами і полум’ям, дресировані голуби, фокуси, акробатика й клоунада.
Всі учасники трупи свою майстерність відшліфовували роками, тому, розповідають, ризики на сцені звели до мінімуму. А от репетиції проводять в умовах, м’яко кажучи, спартанських. Будинок культури збудований ще за Австро-Угорщини. Відколи існує цирк, а це вже майже 25 років, будівлю не ремонтували. Артисти трупи, як і учасники інших творчих колективів, які тут займаються, мріють хоча б про косметичний ремонт приміщення. Адже якщо у містах закладів для культурного відпочинку не бракує, то у селах і таких невеликих містечках залишається лише клуб.
Любов і голуби
– Що для нас цирк? Це наша любов і життя, – розповідає директор будинку культури і один із засновників циркового колективу Нестор Трач.
Нестор Петрович – найстарший учасник трупи. У свої сімдесят він завжди викликає шквал аплодисментів у публіки, коли з’являється на сцені з пернатими артистами. Голубів чоловік розводить сам, займається цим уже більше двадцяти років. Тримає їх вдома у спеціальному вольєрі. Не всі пташенята, розповідає, піддаються тренуванню. Щоб навчити голубів виконувати трюки, потрібно займатися з ними кілька разів на день.
Голуби Нестора Петровича гойдаються на парасольці, піднімаються по драбині, приносять із залу жовто-сині стрічки. А ще з допомогою свого наставника веселять публіку різноманітними фокусами.
– Дітям подобається, як голуб вилітає з «розпеченої» сковороди, – розповідає з усмішкою чоловік. – Я показую спершу порожню сковорідку, накриваю її кришкою, розпалюю під нею вогонь. Закриваю все це шторкою. А коли відгортаю тканину, з-під кришки з’являється голуб.
Птахи в Нестора Петровича красиві й доглянуті. Під час виступу здається, що вони розуміють кожен жест свого наставника.
– Кожного разу ми виступаємо перед іншими людьми, – розповідає чоловік. – Я єдиний, кого птахи добре знають. Вони можуть підлетіти ближче, сісти на плече. Для них я на сцені наче острівець.
Дитячі мрії дорослих
Майже чверть століття тому Нестор Петрович, тоді вже керівник будинку культури в Микулинцях, підтримав ідею свого колеги – художника Євгена Ковальчука, захопленого цирковим мистецтвом. Так виникла спершу невеличка циркова трупа, яка поповнювалась новими артистами, у тому числі чотирилапими й пернатими. Євген Йосипович, приміром, виступає з улюбленицею публіки – собакою Джулькою. СІм років тому вона “прибилася” до будинку культури й несподівано для себе стала справжньою примою. У Євгена Йосиповича, крім Джульки, у цирку безліч відповідальних справ. Він малює афіші, домовляється про виступи, а ще – виконує найбільш вражаючі трюки. Скромний невисокий чоловік на сцені перевтілюється в пластичного індійського йога – виступає з палаючими факелами, ходить по розбитому склі, а ще – стрибає на гострі цвяхи, ніби це газон із м’якою травою. Сам Євген Йосипович про свої вміння говорить стримано і застерігає: без підготовки небезпечні трюки в жодному разі повторювати не можна.
– Я, мабуть, як і всі діти захоплювався цирком, – каже. – Спершу пробував виконувати різні акробатичні трюки, навіть працював з професійними цирковими трупами. А коли повернувся в Микулинці, взявся втілювати мрію дитинства.
Справа сімейна
Микулинецький цирк, як і кожен такий колектив, є справою сімейною. Євген Йосипович привів сюди доньку. Оля – майстер спорту з художньої гімнастики. Тендітна дівчина зачаровує глядачів акробатичними трюками. Виступає з цирком ще один майстер спорту – Андрій Пацула. Чоловік жонглює 32-кілограмовими гирями. Разом з ним виступають дві доньки – 14-річна Таня і 16-річна Катя. Дівчатка на сцені з першого-другого класу. Сьогодні вони з легкістю виконують різні трюки на одноколісних велосипедах, до речі, саморобних. Замовляти готові було надто дорого.
Всього в колективі сьогодні одинадцять артистів. Завдяки Олі в трупі з’явились акробатки – подруги зі спортивної школи, які приїжджають на репетиції з Тернополя. А взагалі, розповідають організатори колективу, учасники часто змінюються. Приходять нові, а хтось, навпаки, йде з трупи, їде на навчання в інше місто. Але любов до цирку залишається на все життя.
Культура на ентузіазмі
Щотижня цирк має кілька виступів. Запрошують на концерти, масові заходи, та найчастіше – до дітей, у школи й садочки, де їх завжди чекають. Сьогодні цирковий колектив із Микулинців має звання народного і мріє про нові сцени. А ще – про ремонт тієї, де проводять репетиції.
– Будинок культури побудований у 1905 році за сприяння Австро-Угорщини, –.розповідає директор будинку культури Нестор Трач. – Ремонт робили у 1986-му, тобто вже тридцять років тому. Коли у 2001 році тут, на території області, стався землетрус, то приміщення визнали аварійним і влада навіть виділила кошти на ремонт. Проте, до нас вони не дійшли, а колективам знову дозволили займатися в будинку культури.
Крім цирку, при селищному клубі є хор, фольклорний колектив, танцювальні групи для дітей, школа ремесел. А після пожежі, що сталася в місцевій бібліотеці, сюди перенесли й книжковий фонд. Через те, що будівля дуже стара, по стінах всередині поріс грибок. Окрім сирих приміщень, клуб може ще “похвалитися” напівзруйнованими фасадами, з яких тинькування сиплеться від легкого вітру.
Така ситуація, зауважує Нестор Трач, у багатьох селах. Взимку, бувало, під час виступів у сільських клубах відчиняли вікна, бо надворі було тепліше, ніж у приміщенні, на опалення якого не вистачало коштів.
І все-таки микулинчани мріють відбудувати свій будинок культури. Поки приміщення чекає ремонту, тут займаються діти й дорослі, збираючи під час виступів повні зали глядачів.
Антоніна КОЛЯДА.
Фото Андрія БРИКА.
