Про що розповідають старовинні кам’яні надгробки
Старовинне польське кладовище у Струсові – справжній музей скульптури під відкритим небом. Одразу за входом починається царство величі й краси, втіленої у камені. Роботи талановитого струсів’янина Йосифа Земського тішать око, дарують спокій і умиротворення. Раніше «Наш ДЕНЬ» уже писав про це воістину чарівне місце, проте частина цвинтаря залишилася так би мовити, за кадром. Адже, крім могил місцевих жителів, тут є також і військові поховання.
Таємниця обезголовленого орла
Праворуч від входу розміщений колись величний меморіал, зведений польською владою з метою вшанування пам’яті вояків, що загинули в околицях села у боях з Українською Галицькою Армією у 1918-1919 роках.
Це – досить великий кам’яний орел. Свого часу пам’ятник був пошкоджений внаслідок акту вандалізму – хтось відбив птаху дзьоба.
У вчиненні злочину були звинувачені українські націоналісти, які займалися різного роду патріотичною діяльністю, зокрема й підпільною. Деяких з них, у тому числі ватажка української молоді Конрада Іронія, заарештували.
Розв’язка цієї справи стала справжньою несподіванкою: до наруги над пам’ятником українці виявилися непричетні.
Це була справа рук польського шовініста, на прізвище Чаплинський, що мешкав недалеко від цвинтаря. Він скоїв цей злочин спеціально, щоб дискредитувати українських діячів і нацькувати на них поліцію.
Ніхто так би і не дізнався правди, якби на той час Чаплинський не був смертельно хворим. Невдовзі він прийняв останнє причастя і під час сповіді зізнався римо-католицькому священникові у своєму злодіянні. Парох виявився чесною й порядною людиною, а тому засвідчив у поліції невинність заарештованих, внаслідок чого їх випустили.
Згодом пам’ятник відремонтували, а щоб ситуація більше не повторилася, було встановлено почергове нічне чергування жителів біля цвинтаря. На жаль, після того, як у 1939 році до Струсова добралася радянська влада, пам’ятник був зруйнований вдруге. Відтоді й до цього часу кам’яний орел стоїть обезголовлений.
Зберігся лише один надмогильний хрест
Поруч поховані й самі польські вояки, яким присвячений меморіал. Уздовж огорожі тягнеться ряд невеличких однакових хрестів – теж із каменю. Точніше, однаковими вони були колись. Отримані з часом пошкодження, так би мовити, наділили кожен хрест індивідуальними рисами.
Однак, на цвинтарі ховали не лише польських вояків. По лівий бік від входу, просто навпроти орла, також є велика кількість могил, які не належать місцевим мешканцям. Вони недоглянуті і невпорядковані – лише хаотичні горбики на землі нагадують про те, що тут хтось похований. У цих могилах лежать переважно бійці армії УНР, які у 1920-1921 роках воювали разом з поляками проти більшовицької Росії, загинули у різних куточках Теребовлянщини і яких після закінчення війни польська влада перепоховала в цьому місці як своїх союзників.
Крім них, тут спочивають і солдати російської армії, що загинули в боях з армією Австро-Угорщини. Більшість з них – також українці, мобілізовані на сході України. У той час російські війська, що воювали в Галичині, були суцільно українізовані задля того, аби знизити бойовий дух австро-угорських військ, у лавах яких теж було багато українців. Не виключено, що серед похованих є не лише полеглі в боях, а й ті, хто загинув у лазаретах і таборах інтернованих.
Серед цих могил зберігся лише один надмогильний хрест. Вцілів навіть напис, який повідомляє, що тут спочиває хорунжий армії УНР Данило Холошин родом з Курської губернії. Відомо, що він був вбитий неподалік села Острівець під час бою за Теребовлю 17 вересня 1920 року. В Острівці його й поховали – з усіма належними почестями. Пам’ятник замовили у місцевого майстра.
Кожного року на Зелені свята селяни-українці ходили процесією до могили, священник відправляв на ній панахиду. Місцевій владі ці дійства не подобалися, і через деякий час пам’ятник і могила були зруйновані, а останки перевезені до Струсова і перепоховані серед інших українських вояків. Звідки взявся новий пам’ятник – невідомо.
Перед смертю встиг викласти усе, що знав, на папері
На превеликий жаль, про поховання загиблих солдатів-українців ніхто ніколи як слід не дбав. Поляки більше переймалися своїми загиблими, а українське населення не відчувало особливої симпатії до «петлюрівців», які свого часу віддали Галичину і Волинь Польщі. Досить довго меморіал залишався забутим.
Під час Другої світової війни руйнуванням піддавалися як польські, так і українські поховання. Відновили пам’ятник Данилу Волошину під час Горбачовської перебудови зусиллями місцевого осередку Народного Руху України. Реставрацією хреста займався місцевий умілець-скульптор Тадей Гондович. Вже за часів незалежної України пам’ятник був знищений знову. Вдруге його реставрував колишній рухівець, струсівчанин Михайло Кульчицький.
Настільки детальні відомості про військові поховання на польському кладовищі – заслуга струсівчанина, вчителя історії і учасника Струсівської заслуженої капели бандуристів України Івана Русиняка. Перед смертю він встиг викласти усе, що знав, на папері. Рукопис передав пані Лілії Щурко, яка давно не живе у Струсові, проте переймається долею цього містечка, зокрема його культурних та історичних пам’яток.
За її словами, після прочитання рукопису у неї з’явилася думка: усі ті могили не мають бути забутими.
– Маю велике бажання, аби історія наша і нашого містечка збереглася, – каже вона.
Пані Лілія вже зверталася по допомогу до відповідних структур, а також до місцевої влади, проте наразі жодних суттєвих результатів це не принесло. Залишається сподіватися, що небайдужі люди зацікавляться долею могил українських військових і разом зможуть щось змінити.
Максим СКАСКІВ.
