У суботу, 1 жовтня, виповнюється 2 роки від початку будівництва славнозвісної фортифікаційної споруди «Європейський вал». У народі його частіше називають «стіною Яценюка». На жаль, із славнозвісної за короткий час вона перетворилася на сумнозвісну… З тієї причини, що «з’їла» сотні мільйонів гривень. Тоді як реалізована лише на 12 відсотків. І ті по вуха вкриті бур’янами…
Днями це визнав особисто Арсеній Петрович. На прес-брифінгу. Заявивши, що (цитую) «проект з побудови державного кордону між Україною і Росією під назвою «Стіна» реалізується надто повільно. Оскільки протягом останніх півтора року є суттєве недофінансування». І даремно, скрушно зітхнув екс-прем’єр, бо цей проект відповідає найкращим зразкам аналогічних споруд, які будуються на Заході.
У цій заяві Яценюка для мене незрозумілі дві речі. Перша з них: кого він має на увазі, коли говорить про суттєве недофінансування «Стіни» протягом останніх півтора року? Адже від початку будівництва цього «дива», тобто з 1 жовтня 2014-го і до середини квітня ц. р. очільником Кабміну був саме він, Яценюк. Відповідно, фінансові потоки перебували під його особистим спрямуванням. І лише останніх півроку уряд очолює Гройсман.
Так що оті недолугі 12 відсотків – «здобуток» не чий інший, як Арсенія Петровича. Ну, добре не всі 12 – хай тільки 10. Решту 2 запишемо до «плюсів» Гройсмана, хай і йому трохи слави перепаде. Хоча… Тож посміховисько, а не «Стіна»! При цьому посміховисько дуже промовисте. Бо яким би ідеальним не був проект, а його втілення яскраво ілюструє як темпи, так і результати українських реформ. Майже у всіх сферах. Коли величезні гроші зникають у бездонних чорних дірах корупції, тоді як результатів – нуль, нуль і ще раз нуль…
Друга річ, якої я абсолютно не розумію (і це при тому, що Яценюк розповідав про своє дітище по-українськи), це відповідність проекту «Стіна» найкращим аналогічним спорудам на Заході.
З цього б можна навіть посміятися, бо неможливо уявити десь у Європі банальний рів, обнесений благенькою сіткою у ролі надійного захисту державного кордону. За винятком хіба що України, яка безумовно – європейська держава.
От тільки владу нашу, хоч як вона до цього пнеться, європейською вважати неможливо. Починаючи з того ж Яценюка, котрий нині до влади начебто ніякого стосунку не має. Але ж мав! Зовсім недавно і досить довго. Це й дозволило йому «закопати» в неіснуючу «Стіну» сотні і сотні мільйонів гривень…
До слова, то саме вона завела його восени 2014-го у парламент. І не одного, а з найчисельнішою фракцією. Завдяки цьому він і став удруге главою Кабміну. Оскільки саме в розпал виборчої кампанії відбулася суперпрезентація майбутньої суперстіни. Одразу ж розтиражована де тільки можна.
Отже, розповідали нам, «Стіна» буде довгою-предовгою – 2295 км. Саме такою, як протяжність кордону з Росією. А вже ішла війна… Москалі лізли в Україну крізь усі більші й менші шпарини. Кордону практично не було. То що могло стати важливішим за його створення і надійний захист?
Отут і видерся на сцену Яценюк. З байкою про Велику Українську Стіну. Його слухали ледве не з відкритими ротами не тільки українські, а й зарубіжні фахівці. Не кажучи вже про найдовірливіших у світі українських виборців. А він, себто Арсеній Петрович, балакав і балакав: про суходільну ділянку з ровом глибиною 2 і шириною 4 метри. Про систему оптико-електронного спостереження, електронно-сигналізаційний комплекс, фортифікаційні споруди, особливі дороги… І, що дуже важливо, про тисячі нових робочих місць. Адже то мало бути воістину масштабне будівництво. Спочатку на 8, а після ретельного перерахунку – на 4 мільярди гривень.
Рів, це правда, екскаватори таки вирили. Ну, далеко не такий, як проектувалося. Тобто не такий глибокий, не такий широкий та ще й удесятеро коротший. І навіть трохи сітки натягнули й аж 6 (шість) веж поставили. Все.
Ні, не все. Ще ж сотні мільйонів гривень (у 2014-му – 200, а в 2015-му – вдвічі більше) наче у воду канули. А може, у рів – тоді в ньому довгий час дощівка збиралася, а сам він від забуття заростав бур’янами…
Спочатку «Стіну» її батьки планували закінчити дуже швидко – до 25 травня 2015-го. Війна ж! Тепер ось чую, що вже до 2018-го термін «будівництва» подовжили… Я так розумію, це щоб грошей було якнайбільше і якнайдовше на що списувати? Адже досі точно невідомо скільки їх насправді було виділено і скільки – використано. Принаймні, поки що НАБУ, яке не так давно взялося за розслідування шахрайства з коштами на «Стіну», визначило суму, яка прилипла до рук чиновників Чернігівської ОДА – 1,8 мільйона гривень… Це, звісно, крапля в морі вкраденого. Але нічого, слідчі й детективи продовжують працювати. Так що не все втрачено: якщо грошей не повернуть, то хоч злодіїв назвуть. Поіменно. На більше в Україні поки сподіватися не варто.
Скажу тільки, що не встиг Арсеній Петрович розправитися з усіма 4 мільярдами, за які мала постати його поту-у-ужна «Стіна», а насправді – величезна афера. Не встиг, бо позбувся прем’єрства…
Зате встиг – окрім розкішного маєтку, яким ще раніше обзавівся в Межигір’ї, поруч з Януковичем, зовсім недавно прикупити ще й дороженну віллу…
Пригадуєте, як зник наш герой надовго після відставки? Кажуть, аж до Штатів дістався.
– Бігає десь у Вашингтоні ранками в рожевій маєчці… – іронічно припустив один з колишніх Яценюкових підлеглих.
Про маєчку нічого не скажу, бо не бачила в ній Арсенія Петровича. А от у Штатах він справді трішечки побув. Звідти ж подався прямісінько до Бельгії. Де у нього, за повідомленнями зарубіжних ЗМІ, на околиці Брюсселя недавно з’явилася чудова вілла. Тепер він любить їздити довкола неї вже не на іномарці з кортежем – як в епоху прем’єрства в Україні, а на ровері. Не тому що грошей шкодує, а тільки заради здоров’я.
Оскільки з грошима, за повідомленням «Німецької хвилі», в Арсенія Петровича все гаразд: до Західної Європи він перебрався вже не гривневим мільярдером, яким став посередині свого кабмінівського життя-буття, а доларовим. Теж мільярдером.
Тож спершу обзавівся там розкішним обійстям.
Потім відкрив власну асоціацію нерухомості.
Тепер же час від часу прогулюється Європою – а де іще проводити вікенди батькові «Європейського валу»? Тижнів зо два тому журналістам вдалося зазнимкувати Яценюка в одній з паризьких кав’ярень – поруч з Ейфелевою вежею…
Але і в Україну останнім часом Яценюк почав навідуватися все частіше. На телеефіри почав знову ходити. За традицією, всі власні провали – починаючи від реформ і закінчуючи «Стіною», вішає на противників його реформаторських «успіхів» та надійного кордону з Росією. Обіцяє, що неодмінно завершить свій суперпроект. Хоч сам у це зовсім не вірить. Зате чує своїм гострим нюхом, що нова виборча компанія – не за горами. Тож поки придумає свіжу локшину для вух виборців – доти вішає стару. І не від добра це робить, адже його «Народний фронт» – у рові по вуха. Правда, рів цей, під назвою «Стіна» може з вухами заховати хіба що зайця…
Тож треба швиденько все виправляти! А чим іще, окрім ейфорійних обіцянок, це може зробити лідер «НФ» Яценюк? Не на фронт же поїде, хоча… Назва його партії дуже чітко підказує, що мав би це зробити. Тим більше, що давно без роботи нудьгує…
А те, що устами свого давнього товариша-однопартійця Максима Бурбака та деяких інших однодумців Арсеній Петрович погрожує колегам по коаліції виходом з неї, то це – примітивний шантаж. Бо хто-хто, а «Народний фронт» чудово розуміє: коаліція з БПП – його єдина рятівна соломинка. Адже у випадку розвалу цієї, хай і на ладан дихаючої, коаліції, а отже – позачергових парламентських виборів, «Народному фронту» з його антирейтингом… Коротко кажучи, клямка. Парламент йому хіба що снитиметься. І не більше.
А щодо провалу проекту «Стіна», то жартівники в соцмережах сходяться на думці, що його реально можна врятувати. Для цього Яценюку радять звернутися до Андрія Садового. І домовитися, аби той віддав геть усе львівське сміття.
По-перше, це обійдеться дешево. Адже платити доведеться лише за доставку його до кордону.
По-друге, наших ворогів лякатиме не тільки вигляд могутньої «Стіни» (сміття ж у Львові ду-у-уже багато!), а й її запах. Його навіть москалі не витримають… І в Україну більше не лізтимуть.
