Чорногорія – Україна: 0-4
У своєму 200-му офіційному матчі футболісти збірної України підтвердили небезпідставні амбіції на вдалий фініш відбірного циклу Чемпіонату світу у Бразилії. Після переконливої перемоги у гостях над фаворитом групи, підопічні Михайла Фоменка увірвалися у трійку лідерів та мають хороші перспективи на підсумкове перше місце.
Скажу щиро, що не належу до когорти футбольних фанатів, проте завжди намагаюся стежити за виступами наших збірників та провідних вітчизняних клубів на міжнародній арені. По-перше, тут усе більш безкомпромісно та непередбачувано, ніж у внутрішньому чемпіонаті, і, по-друге, як більшість українців, завжди шукаю вагомих причин для гордості за свою країну.
І, хоча гордитися навіть у футболі не завжди є чим, все ж, заради справедливості, варто відзначити, що у деяких інших аспектах української інтеграційної діяльності справи ще гірші. Та повернімося до подій минулої п’ятниці на міському стадіоні чорногорської Подгориці.
Не варто, напевно, втомлювати читачів розлогими розповідями про кожну хвилину цього напруженого поєдинку, за яким, безсумнівно, спостерігали мільйони українців. Скажу лише, що з перших хвилин матчу стало зрозуміло, що у футбольному двобої більші шанси на перемогу матиме команда, гравці якої краще підготувалися до зустрічі не тільки фізично, а й психологічно. Це вже зараз можна спокійно розмірковувати, за яким сценарієм могли б розгортатися події, якби бічні стійки не врятували від гола спочатку українські, а потім – чорногорські ворота. Уже тепер можна філософствувати про необов’язкове, навіть незаслужене вилучення нашого нападника Романа Зозулі на останніх секундах першого тайму. Тоді ж усе здавалося набагато трагічнішим, аж допоки на 51 хвилині гри Гармаш прекрасним ударом не засвітив одиницю на табло стадіону.
Цілком можливо, що саме цей успіх української команди, яка грала у меншості, психологічно зламав господарів поля. А далі були два вилучення чорногорських футболістів, були влучні постріли Коноплянки, Федецького та Безуса, який уже у доданий арбітром час встановив остаточний рахунок гри.
У післяматчевих інтерв’ю і тренер нашої національної збірної, і його вихованці були небагатослівними. Це – закономірно: спільна стратегічна мета – участь у фіналі світової першості у Бразилії, спільні тактичні завдання – перемоги в осінніх матчах над збірними Англії та Польщі.
– Ми відіграли за себе та за Зозулю, – сказав кореспондентові хтось з українських футболістів. І це – правда. Ось тільки чомусь дуже хотілося, аби спортсмен ще додав: «І – за Україну».
Натомість бувають ситуації, коли і без слів усе ясно та зрозуміло. Вікторія національної збірної – один з таких випадків.
Тож дякуємо, хлопці, за подароване свято!
