«Це неймовірна насолода, коли бачиш, що твоя праця комусь приносить задоволення», – впевнений відомий тернопільський ресторатор і громадський діяч Ігор Парій. Він поділився з читачами «Нашого ДНЯ» секретами успіху у бізнесі та в особистому житті.
У дитинстві Ігор Парій мріяв стати льотчиком. Однак, не судилося. Він бачив, як важко працюють біля землі його батьки, та й на собі відчув смак нелегкої селянської праці. Це й спонукало його замислитися над тим, чим реально зможе допомогти селянам, щоб полегшити їхній труд. Отож, вирішив стати машинобудівником і конструювати сільськогосподарські машини для обробки ланів. За порадою батька, який працював водієм, вступив до Тернопільського філіалу Львівського політехнічного інституту на відділення автомобільного господарства. Закінчивши його, отримав направлення в Тернопільське обласне автоуправління, а згодом перейшов у автоколону на Гайовій. Працював старшим інженером служби експлуатації. Та тільки освоївся на новій посаді, як життя внесло свої корективи.
«На все Божа воля»
Саме тоді Ігор Степанович потрапив на обласну фабрику хімчистки, пральні та бані, яка розташувалася на вулиці Медовій. Хоча це не мало нічого спільного з автомобільним господарством, у ролі головного інженера почувався як у власній тарілці.
– Коли підприємство комерціалізувалося, – каже пан Ігор, – мені доручили очолити оздоровчий комплекс «Чайка». – На той час, а це був кінець 1992 року, підприємство практично було не працюючим. Довелося усе починати з нуля. У повсякденних клопотах і турботах минули цілих 15 років, адже потрібно було реконструювати приміщення, модернізувати виробництво, впроваджувати нові технологічні процеси. З кожним роком вдавалося запроваджувати все нові і нові послуги. Коли комплекс запрацював на повну потужність, закінчився контракт і мене «делікатно» попросили з посади. Та на все, як кажуть, воля Божа.
Ресторація – це оздоровлення
Ігор Степанович з головою поринув у власну справу. Вирішив розвивати громадське харчування. Сьогодні його бар-ресторан «На майдані» та ресторанний комплекс «Рандеву» користуються особливою популярністю серед поціновувачів смачної та здорової їжі. Ресторатор переконаний, що успіху можна досягти, лише постійно вдосконалюючи свої знання у тій чи іншій сфері та застосовуючи їх на практиці.
– Перед тим, як розпочинати ресторанний бізнес, мені довелося оволодіти усіма тонкощами кулінарної справи, – ділиться роздумами пан Ігор. – Я дуже багато читав, спілкувався з відомими місцевими рестораторами, вивчав досвід європейських кухонь. Побував в Угорщині, Німеччині, Нідерландах, Франції…До речі, слово ресторація має французьке походження і означає оздоровлення їжею. Отже, призначення ресторану – в оздоровленні людей з допомогою правильного та збалансованого харчування. Для нього це не просто слова, а справа честі та престиж закладу.
Назвався ресторатором, ставай за плиту
Ігор Парій зізнається, що практично щодня йому доводиться особисто стояти біля плити. А маринування та підготовка до приготування лосося чи інших риб – виключно справа його компетенції. Також лише господар знає достеменно рецепт приготування однієї з фірмових страв закладу – найсмачнішого стейка зі свинячої шиї. Однак він завжди готовий поділитися своїми кулінарними секретами з іншими.
– Чим більше знаєш, тим більше хочеться віддати, – каже пан Ігор. – Адже це як комора: коли віддаєш, звільняєш місце для чогось нового. Мало хто знає, що Олександр Дюма не лише писав художні книги, а й був чудовим кулінаром. До речі, він видав надзвичайно цікавий і корисний кулінарний словник. Сам готував страви, описував їхні якості та пропонував рецепти. Та й, зрештою, як можна висловити повагу до іншої людини? Звичайно ж, приготувавши якусь страву і почастувавши нею дітей, дружину, друзів чи відвідувачів ресторану. Це неймовірна насолода, коли бачиш, що твоя праця комусь приносить задоволення.
Хоч зірку з неба
Ігор Степанович не лише залюбки стає поруч з ресторанними кухарями, а й частенько тішить чимось смачненьким своїх домашніх. Особливо любить догоджати дворічній онучці Вероніці. Заради неї готовий зірку з неба дістати.
Не раз доводилося Ігорю Степановичу, як кажуть, рятувати домашню ситуацію.
– Бувало, на день народження дружини гості вже на порозі, – пригадує чоловік, – а вона через звіти затрималася на роботі. Працює Оксана в облуправлінні ощадбанку і мала щастя народитися на Йордан. Доводилося нам з синами якось самим давати тому раду. Один допомагав на кухні, інший – розважав гостей. Зате сімейних традицій не порушуємо ніколи: святу вечерю і страви до Великоднього столу обов’язково готуємо всі разом.
З яблуні – та в обійми
Ігор Парій не тільки чудовий кулінар, а й людина з хорошим почуттям гумору.
– Свою дружину я струсив з яблуні, –з усмішкою розповідає він. – Я саме приїхав до рідного села на інститутські канікули. Тож у неділю ми з двома братами і сусідом зібралися на шпацер (прогулянку, – авт.). Йдемо вулицею, а назустріч нам четверо гарненьких дівчат. Одна з них навчалася з моїм молодшим братом. Мабуть, ми також впали дівчатам в око, і вони запросили нас до себе, перефразовуючи Тараса Шевченка, у садок яблуневий коло хати. Нам закортіло яблук. Дівчина, в гостях у якої ми були, вирішила нам догодити і полізла на дерево. І тут я вирішив пожартувати. Трусонув яблуню і….. не повірив своїм очам. Всевишній послав мені дівчину просто в руки. Таким подарунком не знехтував і після дворічного залицяння ми одружилися. І ось уже майже 34 роки разом, але я ніколи не пошкодував про те, що пов’язав свою долю саме з цією людиною.
Світлана ВІТРОВА.
