***
Спасибі, осене, за килимок із золота,
За різнобарв’я пізніх хризантем.
Присядь на призьбі, хоч надворі й холодно.
І небо плаче затяжним дощем.
Та ти присядь, спочинь, тобі ж ще міряти
Листопадові заболочені стежки.
Зостанься хоч на хвильку, щоб помріяти,
Торкнись теплом останнім до руки.
Присядь, помовчимо і розійдемось.
Я ж знаю, в кожного свої шляхи.
Ще жменька днів й назовсім розминемось…
Затримайся на хвильку, не спіши!
* * *
Обриває вітер золоті листочки,
Кидає під ноги в парках і садках,
Де-не-де ще чути трепетні дзвіночки
У останніх ніжних жайвора піснях.
Соняхи, схиливши голови до тину,
Журяться, що скоро вже прийде зима.
Літо зачепилось десь за павутину
Й роздає для світу крапельки тепла.
А тим часом в небі на хмаринці синій
Пропливає осінь з золотом в руках.
Хочеться, щоб кожен в круговерті сірій
Іскорку любові приберіг в серцях…
***
Лагідною просинню небо усміхається.
Осінь золотиста ледь теплом торкається.
І березам коси вітер розпліта…
Ну а десь в молитві квилить сирота.
І сльозинки падають перлами до ніг.
Скрізь по світі білому скільки тисяч їх,
Долею обділених, ласкою, теплом.
Все сумне й безрадісне для сиріт кругом.
Виглядають маму кожен день в вікно.
Сиротам теж хочеться, щоб затишно було,
Щоб всміхався батько і була сім’я, –
Про це мріє кожна бідна сирота.
Хтось їм співчуває, хтось минає їх,
Кинувши – страждає за батьківський гріх.
Хтось цукерку зрідка тицьне в кулачок,
Хтось замітить з жалем – в них одяг до дірок…
Всіх не обігрієш, всіх не пригорнеш.
Мамою і татом для всіх ти не будеш.
Але ти молитися можеш за сиріт.
Неважливо, скільки тобі нині літ,
Хай твоя молитва лине до Творця
За дітей,у кого статус сирота!
Щоб усі сирітки щасливими були,
Щоби усі сироти сім’ю свою знайшли!
День в обіймах осені тихо догоря.
Молиться десь щиро до Бога сирота.
В круговерті сірих і тривожних літ
Бережи, будь ласка, Боже, всіх сиріт!
Оксана ГУДЗЬ.
