Цьогоріч ти така особлива

Цьогоріч ти така особлива

 Їй трошки за сорок, вона одягнена у кашемірове пальто пастельного відтінку, на високих підборах, на голові елегантний капелюшок, а в руках букетик горобини, калини і листя клена, і ім’я цій жінці – Осінь. Іде впевнено, твердо і водночас легко. Вона сідає за твій столик на відкритій терасі кафе по вулиці Валовій, ви разом п’єте глінтвейн, смієтесь, щось згадуєте, про щось мрієте, ділитесь планами…
Вона теплим шарфом окутує твою шию, щоби було тепло прохолодними ранками.
Чекає тебе після роботи зі смачною вечерею і чашкою гарячого густого шоколаду. Тоді вмикаєте старі добрі комедії, кутаєтесь у пухову ковдру, бо вже похолодало, бо за вікном гримить і блискає.
А зранку нагадує, аби обов’язково взяти з собою парасольку, бо пора тепер непевна, погода мінлива, бо надворі – Осінь.
І ти знову стрічаєш її, і вона знову приходить у твоє життя. Милує око алеями маргариток з-за дерев’яного паркану, багровіє високим крислатим кленом на знайомій стежці, пахне гірким димом спаленого листя, стелиться молочним туманом вдосвіта і під вечір. Адже вона – це Осінь, і зараз час її тріумфу, її пісні, її танцю.
Сідаємо разом в парку на лавочці, на цей раз мовчимо. Тоді я їй кажу: «Цьогоріч ти така особлива, пахнеш мені празником, пляцками і чорнобривцями, шоколадкою з горіховою начинкою, а ще чорносливом… Пам’ятаєш?»  «Звичайно, – відповідає вона – я все пам’ятаю». 

От уже кілька десятків я закохана в осінь. Колись я захворіла на неї, і здається, це – невиліковно, це всерйоз і надовго. Щоразу сильніше, щороку по-іншому, люблю багачкою в золоті, люблю зареваною жебрачкою у лахмітті, люблю… люблю… І це взаємно. Отак і живу, задивлена, закохана, замилована в Осінь.

Неля ДРИБОТІЙ.

 

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares