«Поверніть мої квіти…»

«Поверніть мої квіти…»


Тетяна поверталася з роботи мимо імпровізованого квіткового ринку. Хризантеми, чорнобривці, айстри, соняшники мило усміхалися до перехожих. Вона любила цю частинку вулиці. Коли на душі було розхристано і незатишно, купувала жмутик квітів.

Цього вечора Тетяна зупинилися біля літньої продавщиці. «Купіть, пані, квіти. Віддам недорого. Погляньте, які слічні хризантеми». Жінка простягнула великий букет різнокольорового осіннього дива. …Уночі Тетяні приснилася дівчина у довгій білій сукні, з дуже сумними очима. Ледь чутно вона шелестіла:Поверніть мої квіти… Поверніть…

“Навіщо вам чужі квіти? Вони мої… Поверніть…”

Тетяна не звернула уваги на сон. Проте наступної ночі таємнича незнайомка знову потривожила її своїм дивним проханням. Тетяна не могла зрозуміти, про які квіти йдеться. Лише знала напевно: ніколи в житті не зустрічалася з тією дівчиною. Незнайомка у білому прийшла в сон знову…

Тетяні стало лячно. Її починало переслідувати прохання дівчини і її очі, сповнені невимовної, якоїсь нетутешньої туги. Подруга порадила поїхати до знахарки, яка вміла «читати» сни.

Літня жінка куняла на осонні разом із чорним, як сажа, котом. Тетяна усміхнулася. Бабуся і чорний кіт видалися їй персонажами казок і оповідок про відьм. Котяра, немов знаючи Тетянині думки, відкрив очі й засміявся у вуса. А старенька привітно запитала:

“Що привело тебе сюди, дитино?”

Тетяна розповіла сон. Знахарка хитала головою:

“Ой, світку, що ж це діється? Людська жадібність коїть великі гріхи. З цвинтаря ці квіти. З могили молодої дівчини. Ви їх купили і принесли у свій дім. Так, так, ви не могли знати… Знайдіть продавщицю й запитайте, де той цвинтар і могила. Віднесіть туди букета. Пов’ялий кажете? Це не страшно. Добре, що не викинули. І свічечку в храмі поставте… Снів не бійтеся. Покійна не заподіє вам зла. Вони там знають більше, ніж ми тут. Не можна нічого з цвинтаря брати. Все, що там є, нам, живим, не належить”.

Повертаючись з роботи, Тетяна побачила продавщицю. Підійшла і різко запитала:

“То на якому цвинтарі ви збираєте квіти? Не відпирайтеся, я все знаю. Покійники не сняться? Бо мене покійниця просить повернути букет”. Жінка злодійкувато зиркнула на сусідок-продавщиць: “Та тихо, тихо будьте. Зараз скажу. То з нового цвинтаря. Я пам’ятаю цю могилу. Свіжа. Біля неї береза росте. Дівчина на фотокартці”.

Наступного дня Тетяна взяла зів’ялий букет, купила ще свіжих хризантем і поїхала на цвинтар. З фотографії дивилася нічна гостя з потойбіччя. Її звали Валерія. Їй було тільки дев’ятнадцять… Тетяна змовила молитву.

“Прости, – сказала. – Я не знала, що це були твої квіти… Не відала, що таке може трапитися…”

Дівчина перестала приходити у сни. А Тетяна більше не бачила на імпровізованому ринку цієї продавщиці. Якось, купуючи квіти в іншої жінки, запитала, куди поділася її «знайома».

“Захворіла. Тяжко. А розповідала, що не пам’ятала, коли до лікарів зверталася. Днями бачила її чоловіка. Казав, згасає дружина, наче свічка…”

Ольга ЧОРНА





журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares