«Продам сільраду. Недорого…»

«Продам сільраду. Недорого…»

Оголошення такого змісту нині ви не побачите на жодному стовпі чи у рекламному медіа-просторі. Проте, навряд чи хтось гарантуватиме, що воно там не з’явиться завтра

Усе може трапитися у країні, яка замість того, щоб збалансувати складний механізм відносин між державою та громадянином, навіщось затягує гайки на одному колесі та попускає їх на іншому. Наприклад, у Лідихові на Кременеччині навіть банальна дірка у несучій стіні адмінприміщення стала символом безпорадності місцевого самоврядного органу перед людиною з перфоратором у руках.

с. Лідихів, Кременецького району

Тік-так та не так

Годинник історії ще ніхто не змусив рухатися назад, а тому конфлікт між Лідихівською сільрадою та власником майнового паю, який сягнув свого апогею навесні цього року, тепер уже не можна локалізувати звичними для сучасної української керованої демократії адміністративно-бюрократичними методами.

Його коріння захищають не тільки по-більшовицьки дикі за своєю суттю способи ліквідації колективних сільських господарств у 90-х, а й усі наступні нормативно-правові акти влади про роздержавлення майна і неконтрольовану його експропріацію у громади на користь вибраних. Тих, хто свого часу керував селянськими спілками або ж очолював структурні виробничі підрозділи КСП, а потім невідомо з яких причин увійшов у ліквідаційні чи майнові комісії тощо. Відтак, за короткий проміжок часу чи не кожне село ще більше розділилося на «чорних» та «білих». Одні отримали кілька соток землі десь на висілках та по дві-три панелі перекриття від розібраної ферми, тоді як інші – майже нову техніку чи капітальні будівлі і т. п.

У жодному випадку не можу стверджувати, що саме за таким сценарієм відбувалася приватизація майнових та земельних паїв у Лідихові, проте, схоже, сьогодні громада цього чи не найбільшого у Кременецькому районі сільського населеного пункту ще не готова одностайно протидіяти викликам, які постали перед нею.

При розпаюванні майна місцевого господарства тут чомусь не захотіли передати двоповерхову адміністративну споруду у центрі села у власність громади, а, оцінивши її у 119016 гривень, «розписали» на паї. Знайшовся й чоловік, котрий уклав з іншими співвласниками розділеного майна договори купівлі-продажу сертифікатів на таку ж суму і у вересні минулого року звернувся до сільського голови, щоб обміняти їх на право власності на адмінбудинок, у якому, окрім сільради, розмістилися бібліотека, відділення зв’язку, телефонна станція, кабінети ветеринара, соціального працівника, завідуючого сільським клубом та офіси деяких інших громадських організацій.

Коли ж Василю Батюху (а це саме він мав намір стати єдиним власником будівлі) відмовили, вирішив звернутися з позовною заявою проти місцевого самоврядного органу до Кременецького районного суду та 28 березня уже цього року виграв процес.

Уже 5 квітня Львівський апеляційний суд у встановленому законодавством порядку зареєстрував апеляційну скаргу на постанову Кременецького суду та прийняв її до розгляду. За попередніми даними, розгляд апеляції заплановано на кінець листопада.

Однак, приблизно за місяць до цієї дати у кабінет секретаря сільради Людмили Степанюк, яка зараз виконує обов’язки голови, увійшли двоє чоловіків з інструментами і, попросивши її залишити приміщення, взялися руйнувати стіну. Фактично беззахисна молода жінка була змушена покликати на допомогу правоохоронців. Принаймні, саме про це свідчить її пояснення на ім’я начальника Кременецького райвідділу внутрішніх справ.

с. Лідихів Кременецького району

Літера є – літери немає

Переді мною – постанова Кременецького суду. У цьому документі служителі Феміди неодноразово посилаються на рішення зборів членів СВЗМП «Лідихівська» від 29.04.2012р., тоді як секретар сільради стверджує, що такої господарської структури ніколи «у природі не існувало». Щоправда, була інша – СВЗП «Лідихівська», яка згідно з довідкою Управління статистики у Кременецькому районі була вилучена з Єдиного реєстру підприємств та організацій України за рішенням господарського суду ще 31 травня 2010 року, тобто, майже за два роки до того, як відбулися збори її членів.

Як на мене, між спілкою власників земельно-майнових паїв, яка фігурує у постанові суду, та спілкою власників земельних паїв, яка свого часу була зареєстрована у Державній службі статистики,  існує суттєва різниця, хоча в принципі одна зайва літера не змінює сутті та не сприяє вирішенню конфліктної ситуації у цілому. Факт залишається фактом: Лідихівська сільрада як орган місцевого самоврядування та представник державної влади невдовзі може опинитися у приймах у нового власника адміністративного будинку.  І то за умови, що на це буде його добра воля. Якщо ж, «виграючи» суди усіх інстанцій, Василь Батюх  вирішить за краще просто продати будівлю, а тим паче не за 119 тисяч, а за ринковими цінами, то сільрадівські, поштові, укртелекомівські, бібліотечні та соціальні працівники опиняться на вулиці..

с. Лідихів, Кременецького району

Село без сільради?

Прокоментувати почуте та побачене у Лідихові я попросив голову Кременецької районної державної адміністрації Юрія Фецовича.

– Перш за все, згідно з чинним законодавством це – цивільно-правові відносини і ми не маємо права у них втручатися, – зазначив Юрій Романович. – Зараз усе залежить від самої громади. Якщо у Лідихові хочуть, щоб була сільська рада, бібліотека, ветеринар, щоб село розвивалося, люди повинні зібратися  на схід чи на збори і дозволити своїм обранцям викупити приміщення – кошти на це сільрада має.

Приватним особам, які хочуть стати власниками адмінбудинку, це економічно вигідно. Вони на цьому роблять бізнес, незважаючи на громаду, не думаючи про майбутнє дітей і населеного пункту. Ми неодноразово розмовляли з бізнесменом, закликали до його совісті, пояснювали, що всі гроші, які потратив, викуповуючи майнові паї, йому повернуть, проте є рішення суду… Якщо відверто, я – на боці сільської ради, однак закон є закон і порушувати його ніхто немає права.

Також є й інші шляхи виходу з глухого кута, і про них я говорив у Лідихові. Тому, як на мене, проблеми не існує.  Справжня проблема – в активності самого села. Я вважаю, що сільський голова і депутати були зобов’язані пояснити і роз’яснити громаді, що і до чого.

Стосовно інциденту з руйнуванням стіни, то тут всім однозначно зрозуміло: жодна зі сторін конфлікту немає права вчиняти будь-яких дій, поки не набула права власності на будівлю.

І наостанок. Адміністративно-територіальна реформа все ж буде. Уявіть собі, якщо з Лідихова  заберуть центральний офіс сільради у Будки чи Старий Почаїв. Тоді за кожнісінькою довідкою чи рішенням людям доведеться ходити до сусідів. Нема сільської ради, клубу, школи – село почне вимирати. Не сьогодні, так завтра. І на цьому я неодноразово наголошував, спілкуючись з лідихівськими депутатами, зустрічаючись з людьми, які їх обирали, – сказав голова РДА.

 

Ще від Юрія Фецовича я дізнався, що зараз у Лідихів заходить солідна столична господарська структура, яка спеціалізується на розвитку тваринництва. Відтак, можна припустити, що орендарів, окрім трьох тисяч гектарів землі, безперечно, зацікавить й інфраструктура села, вони зможуть запропонувати нормальні ціни за  колись розпайовані виробничі, господарські та офісні приміщення. Чи ж не тому нині дехто вже почав дірявити несучі стіни у ще не власному будинку?

До речі, щоб почути відповідь на це та багато інших запитань, під час журналістського відрядження у Лідихів я неодноразово намагався зв’язатися з Василем Батюхом, проте він чомусь не брав слухавку. Про мою присутність у сільраді бізнесмена повідомила і секретар Людмила Степанюк. Зголосившись підійти, він впродовж трьох годин так і не дотримав слова.

Більше сімсот дворів, майже півтисячі учнів у середній школі, позитивна динаміка народжуваності. Це – Лідихів сьогодні. Якщо ж люди і надалі залишатимуться тільки пасивними спостерігачами конфлікту між сільрадою та власником сукупного майнового паю вартістю 119 тисяч гривень, то невдовзі життя у селі може докорінно змінитися, причому, не на краще.

Зрештою, кому і як себе поводити у тій чи іншій ситуації, – справа, так би мовити, приватна. Натомість результат від особистих активних дій чи такої ж особистої бездіяльності чомусь завжди позначається на інтересах всієї громади.

Олег ГРУШКОВИК.

 

Олег Грушковик

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"





Схожі публікації

3 коментарі

  1. другий житель

    там в усіх рильця в пушку в тих шо розкрадали колгосп там були й ті шо нині хочуть забрати сільраду а люди точно самі винні

    Відповісти
  2. Василь

    Все брехня, новий власник Батюх В.І законним шляхом купив приміщення сільської ради, і надає жителям с. Лідихова згідно рішенням суду на безоплатній основі кабінети для Лідихівської сільської ради та пошти. Бо сам власник Батюх В.І. проживає в с. Лідихів та його діти, і бажає щоб жителі с.Лідихів мали змогу куди звернутися за довідками в сільській місцевості та змогу отримувати пенсії на пошті. А брехливі, заздресні люди, які все перекручують наоборот, тим більше в статі написано що Батюх нехотів зустрітися із журналістом “Наш день” – це неправда ніхто домене не телефонував та не повідомляв. Я завжди готовий зустрітися із журналістами і розказати всю правду!

    Відповісти

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *