Дорогий «Наш ДЕНЬ»! Давно збиралася написати тобі – подякувати за те, що з першого свого номера (а сьогоднішній уже 155-ий) ти став членом нашої зовсім не маленької родини: від моєї старенької свекрухи і до 12-літнього внука. Кожен з нас знаходить у газеті щось цікаве для себе. І от нарешті зібралася – пишу. Але не тільки, щоб подякувати улюбленій газеті й привітати її з недалекою вже третьою річницею від дня народження. А й хочу поділитися несвятковими враженнями від недавнього свята випускників шкіл. Не всіх, а лише тернопільських. Оскільки народилася і живу саме в Тернополі. Отже…
Був недільний ранок. Навіть дуже ранній ранок. Майже досвіток. Бо моя свекруха виходить з дому до церкви за годину до початку Служби Божої. Ноги у неї хворі, тож ідемо помалесеньку. Їхати маршруткою чи тролейбусом вона категорично не хоче.
Так от, не встигли ми дійти до парку «Топільче», як втратили дар мови. І навіть не тому, що зустріли трійцю величезних собак – вони, понуро опустивши голови, навіть не помітили нас.
– Із випускного йдуть, – пожартувала мама-свекруха. – Змучені, бідні, спатоньки хочуть…
Дар мови у нас відібрали купи сміття. Порожні пляшки з-під спиртного і пива, пластикові лотки і стакани, ще якийсь непотріб. Повнісінькі урни й довкола них. Добре, що трава вже скошена, тож її витоптати «святкувальникам» не вдалося. До речі, один із них, так і не діставшись додому, спав на лавочці. Другий, поруч із товаришем, теж спав, але вже сидячи…
Схоже, хлопці збиралися зустріти схід сонця – як і належить випускникам? Але… Проспали. Воно, рожеве після нічного відпочинку, вже встигло піднятися над Надставною церквою.
А навпроти церкви… На бетонному парапеті стояло з півтора десятка пластикових стаканчиків із недопитим шампанським – якщо зважити на пляшки, що валялися на асфальті й траві, то це було саме воно… Люди, які йшли до церкви, лише головами осудливо похитували. Упівголоса перемовляючись при цьому. Мовляв, сьогодні парк, наче свинарник, хоча традиційно він чистенький і мальовничий. Власне, того недільного ранку його теж уже почали прибирати працівники «Топільчого»: чергові тут є у всі вихідні.
Один із прибиральників, до речі, розповів, як десь годину тому патрульні поліціянти допомогли двом п’яним випускникам донести до машини знепритомнілого від перепою їхнього товариша.
Викликали його батьків, «швидку»… І вже вона відвезла святкувальника до обласної дитячої лікарні. Ось так закінчився для нього випускний вечір – і почалася стежка в доросле життя! У тому сенсі, що п’ють хлопці (і не тільки хлопці) по-дорослому, а до тями їх приводять у дитячій лікарні…
Зрештою, отак, не по-людськи, закінчуються в нас не тільки випускні вечори в школах. Ще гірше виглядало «Топільче» кілька років тому – після нічних гулянок до Дня молоді. Сміття і пляшок залишалося після них цілі купи, не кажучи вже про п’яні крики і несамовиту музику, яка не давала заснути аж до ранку заледве не всім мешканцям масиву «Дружба». А замість трави залишалася витоптана до чорноти територія.
На щастя, тепер подібного нема: День молоді, схоже, перенесли в якесь дуже далеке від людей місце…
Але залишилися традиційні зустрічі Нового року біля ялинки на Театральному майдані. Після яких він щоразу виглядає наче після набігу прибульців з якоїсь невідомої дикої планети.
Втім, повернуся до гулянок на честь закінчення школи.
Чи потрібні вони, отакі буйні та витратні, взагалі?
Та ще й у такий тяжкий для України час?
Та ще й у традиційно патріотичному Тернополі?
Чи вже не патріотичному?
Бо набагато патріотичнішими для мене цьогоріч виглядають випускники Харкова. Які взагалі відмовилися від святкових застіль, дорогих костюмів та суконь. І вирішили всі зекономлені на цьому гроші, а це сотні тисяч гривень, передати на лікування поранених воїнів АТО.
…На жаль, не встигли батьки і педагоги отямитися, а випускники – протверезіти від прощання з шкільними роками, як до Тернополя нагрянуло чергове свято. Тривалістю аж три дні… Ні, то було не Різдво. І не Великдень. А всього-на-всього затяжна масова пиятика під шляхетною назвою «ПИВО-фест». Хоча насправді шляхетним був лише його початок. А далі – юрби пияків, купи сміття, витоптана трава, понівечені квітники… Цього разу, правда, не пощастило вже паркові імені Шевченка. Єдині, кому це свято справді принесло радість – виробники і продавці спиртного. Плюс дивізія пияків.
То що з тобою коїться, моє рідне місто?
Софія МОРАВСЬКА. м. Тернопіль.
