На умовній шаховій дошці в Україні не раз розігрували питання державної мови, і сьогодні час від часу звучать різні заяви з цього приводу. Хто ті «гросмейстери», які беруться розігрувати цю надзвичайно складну партію?
У мистецтві шахів є таке поняття, як таск, тобто рекордно ідеальний задум. Судячи з галасу, який періодично зчиняють політикани на телебаченні та в пресі, у них скоріше є досвід гри в «чапаєва».
Чи розділить це питання українське суспільство в черговий раз, та ще й на фоні війни? Згадаймо трохи історії. У липні 2012 року Рада ухвалила скандальний закон «Про засади державної мовної політики», авторами якого були «регіонали» С. Ківалов і В. Колісниченко. Документ підтверджував, що державною мовою в країні є українська мова, але істотно розширював використання регіональних мов (фактично, передбачав можливість офіційної двомовності), якщо кількість носіїв цих мов у регіоні не менше 10 відсотків від населення, а в окремих випадках – і менше 10 відсотків.
Хочу нагадати, депутати Тернопільської облради одні з перших на сесії прийняли рішення, яким скандальний мовний закон визнаний таким, що не має жодних правових наслідків на території області.
У 2014 році парламент проголосував за скасування цього закону, проте тодішній виконувач обов’язків президента
О. Турчинов відмовився підписувати це рішення, пояснивши таку позицію необхідністю підготовки та ухвалення нового документу.
У лютому 2015 року Конституційний суд відкрив провадження за поданням 57 народних депутатів щодо відповідності мовного закону Конституції. 28 лютого суд визнав цей документ авторства Ківалова і Колесніченка неконституційним.
Чи не першою на міжнародній арені з критикою такого рішення виступила Угорщина, яка лише останнім часом зменшила кількість нападок у бік України щодо мовного питання, зокрема, щодо «мовної» статті новоприйнятого закону України «Про освіту».
Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що «Уряд України поставив собі дві націоналістичні цілі: перша – запобігти навчанню меншин рідною мовою, а друга – запобігти розмовляти рідною мовою».
Звісно, знайдуться такі, хто не погоджується з рішенням Конституційного суду. Хтось наголошує на тому, що під загрозою неконституційності мають всі підстави опинитися чимало ухвалених у країні законів…
Але, як стверджує політична наука, саме мова – одна з головних ознак нації. Те, що вирізняє її з-поміж багатьох у глобальному світі.
Мова за багато років нарешті стає в Україні тим фактором, який не розколює суспільство, а навпаки об’єднує.
Наразі в парламенті зареєстровано законодавчі ініціативи (п’ять законопроектів), які покликані врегулювати мовне питання. Мої однопартійці на рівні областей продовжують обговорення, шукаючи розумні компроміси між сходом і заходом України, між центром і регіонами, між простою людиною і владою, між різними політичними силами, між Україною та сусідніми державами. Партія «Основа» знайде ці компроміси.
Отже, виходить, що на сьогоднішній день єдиним документом, що регулює мовне питання в Україні, є конституційна стаття, у якій статус української мови закріплено як державної.
Проте, цього не достатньо, аби уникнути маніпуляцій у трактуванні цієї статті. Потрібна законодавча деталізація. І що швидше це буде зроблено, то краще.
Та чи зможуть парламентарі, працюючи над заповненням законодавчого вакууму, згуртуватися? Чи зможуть не припуститися помилки ще раз і таки ухвалити закон, який би остаточно консолідував суспільство та зробив Україну сильнішою?
Дуже сподіваюся, що депутати будуть «гросмейстерами», а не гравцями в «чапаєва»…
