Тернополянка Ірина Галущак із бісеру, перламутру, коралу, скляних намистин, старовинних монет та гуцульських зґрад створює справжні витвори мистецтва. Бісероплетінням дівчина займається вже понад десять років. За цей час пройшла тривалий шлях від початківця до професіонала. За фахом вона ландшафтний дизайнер, однак знайшла своє покликання у рукоділлі. Сьогодні роботами тернополянки цікавляться не лише в Україні, а й за кордоном. Ірина захоплюється старовинними українськими прикрасами, які залишилися лише на фото, у музеях і приватних колекціях. Дівчина вже кілька років відтворює ці скарби для сучасних українок, аби додати особливого шарму етніки сучасній моді.
– Бісероплетінням я почала займатися ще з дитинства. Спершу відвідувала Тернопільську дитячу художню школу, а після її закінчення ходила в Тернопільський центр дитячої творчості на гурток під керівництвом Тетяни Ярославівни Тимочко. У нашої вчительки було дуже багато цікавої літератури, і в тому числі книжки з бісероплетіння. Для мене це було дуже новим і цікавим. Я пробувала все, але найбільше мені до душі припало бісероплетіння. Тоді я ще вчилася плести невеликі прикраси, браслетики і більше вивчала різні техніки плетення. Вже коли освоїла їх, то перейшла на масштабніші прикраси. У той час з матеріалами було сутужно. Я плела на тоненькій рибацькій жилці з китайського кривого бісеру.
– Бісероплетіння захоплює повністю, дозволяє відволіктися від зайвого і з головою поринути в роботу. Це непростий трудомісткий і за часом затратний процес. Це – 100-відсоткове увага. Коли довго робиш прикрасу, стараєшся, отримуєш чудовий результат.
– Одного разу мені до рук потрапила книга Олени Федорчук «Українські народні прикраси з бісеру». Тоді й з’явилася ідея відтворювати старовинні українські прикраси. Ця книга і досі є для мене основою. Наразі займаюся лише вивченням прикрас та технологій їх творення. Найбільше мені до душі гуцульські прикраси з бісеру. Вони немасивні, делікатні і неймовірно барвисті.
– Зараз ринок наповнений різноманітними товарами для рукоділля. Для виготовлення своїх прикрас я використовую чеський бісер – він набагато рівніший, ніж китайський, і приємніший в роботі, капронову нитку – вона надзвичайно міцна, на відміну від жилки, та металеву фурнітуру. Оскільки зараз я працюю дуже активно, тому здебільшого матеріали купую оптом в інтернеті – так це виходить дешевше.
– Все залежить від розміру виробу. На тоненьке кольє можу витратити від кількох годин до одного дня, а от, до прикладу, виготовлення лемківської “кризи” може зайняти і до тижня часу.
– Це складне запитання. Я їх використовую, бо мені подобаються ці візерунки і кольори. Чи будуть люди хотіти це носити, коли пройде “бум” на все українське? Я не знаю. Це залежить від самої людини. Я рідко ношу прикраси, зроблені мною, але однозначно не перестану їх робити.
– Прикрасами з бісеру можна заробляти, головне мати бізнесову жилку (усміхається – ред.). На мою думку, дуже добре, коли хобі переростає в роботу. Головне робити те, шо приносить задоволення. Тільки тоді це вже буде приносити і прибуток. Сьогодні я більше зорієнтована на реалізацію своїх прикрас за кордоном, з них українська діаспора в середньому становить 15-20 відсотків. Зараз мої прикраси є і в Австралії, Франції, Великій Британії, Росії, Іспанії, Сполучених Штатах, Швеції та багатьох інших країнах.
– Здебільшого купують готові прикраси. Але часто буває, що роблю їх на замовлення. До виготовлення оздоб підходжу з великою відповідальністю. Мені важливо, щоб прикраси, зроблені мною, приносили людині лише приємні емоції і робили її щасливою.
