Юрта? Вігвам? Тіпі? На Бережанщині?!

І в цьому НЛО можна жити? Це – перше, що спало на думку, коли поглянула на кулясту споруду з великими п’ятикутними вікнами.

Такого своєрідного будинка ніколи не бачила. Дивна конструкція, розташована неподалік села Баранівки на Бережанщині, скидалася чи то на житло північноамериканських індіанців – вігвам, чи на дакотські тіпі, чи на середньоазійські та південносибірські юрти.

Господар, Павло Банников, запрошує до середини будинку-сфери. Від подиву перехоплює дух. Якась несучасно-сучасна цивілізація.

Усе тут зроблено руками Павла Івановича. Він – і архітектор, і будівничий. Креативу цього чоловіка, очевидно, немає меж.

Звів своє творіння за рік. І коштів не потратив багато. Адже всі будівельні матеріали – природні: пісок, глина, дерево… Хтось викинув скло, а Павло Іванович його підібрав і зробив шиби.

– Це ж яку фантазію потрібно мати, аби збудувати й оздобити таку оселю! – кажу.

– Все зроблене сокирою, – усерйоз відповідає господар.

– ???

– Жарти, гадаєте? Та ні! Я навіть не використав жодного разу гемблярку. Йду до лісу, а там стільки матеріалу! Беру шматок дерева і фантазую. Аби мати щось цікаве, індивідуальне, – грошей багато не потрібно. Треба мати голову, руки на місці і сокиру.

«Юрта» – місцевим мешканцям саме так до вподоби називати диво-хату, стоїть на мішках з глиною і цементом. Стіни зроблені з «сотового» каркасу з 15-сантиметрового модринового бруса, оббитого дошками. «Штукатурка» – з руберойду. Підлога – дубові поліна, засипані глиною й накриті пресованою тирсоплитою.

Плита, яка є водночас й своєрідним «індивідуальним опаленням», це – складна інженерна конструкція. Вона гріє приміщення, підіграває два ліжка і їжа, приготовлена на ній, смачна. У справжніх баняках. На дровах. Своє помешкання Павло Іванович опалює дровами. Оберемка вистачає, аби в холоди було досить тепло.

Екологічно, зручно, дешево. Тут багато світла. Дім не боїться сильних вітрів. Йому не страшні літні грози. І є сейсмостійким: цю «перекинуту тарілку» годі змістити. Не просяде, оскільки немає сторін, які б на неї тиснули. Споруда гідно пережила минулорічну сніжно-морозяну зиму.

– Тепла навіть було забагато, – каже господар.

Павло Іванович запрошує присісти і відпочити на дивані, також виготовленому власноруч (тут всі меблі зроблені його руками). І розповідає: диван має чудодійну властивість. Хто сідає на ньому – розслабляється, відчуває умиротворенність. Хочете – вірте – хочете – ні, але щось у цьому є.

Чудернацькими східцями піднялася на другий «поверх»-горище. Тут витає запах дитинства: сушиться зілля. Трішки постояла під куполом. Дивне відчуття. Здається, по-іншому протікає час. Якщо за межами «юрти» час звично поспішає, а ми – за ним, то тут він спиняє біг, аби хвильку перепочити.

Павло Іванович каже, що кругла форма його будинку є даниною матінці-природі. Адже птахи не будують квадратних чи прямокутних гнізд, а звірі – нір. А шатро небес? А Земля? Не квадратні ж… Тому тут можна займатися медитацією. Будівля цікава з точки зору астрології. Тут море позитивної енергетики. І стільки простору! Тут по-іншому резонують звуки. Дуже свіжо. Якщо знадвору спека – всередині споруди вона не відчувається. А ще тут оповиває неймовірне відчуття спокою.

У будинку є всі зручності: електрика, телевізор, інтернет. Ці блага цивілізації дивним чином вписуються в «літаючу» тарілку, що сподобала собі місце на чарівному шматочку бережанської землі.

– Мій будинок спонукає до пошуку творчих ідей, задумів, – зізнається Павло Іванович.

Ще б пак! Поруч із «юртою» – сферичний парник. А в парнику, крім городини, у спеціальному колодязі-акварумі живуть рибки.

І навіть пес Жук, на відміну від своїх інших чотирилапих родичів, може пишатися креативною солом’яною будкою. Такого «дизайну» більше ніде немає.

Талант Павла Івановича користується популярністю і попитом. Він оформляє храми, житлові будинки, ресторани…

Дивак, подумає хтось про Павла Банникова. Атож! Світ без добрих диваків був би нудним і не цікавим. Засумував би…

Ольга ЧОРНА.