Щороку 22 червня Україна згадує про мільйони людей, що полегли на кривавих полях Другої світової війни. У цей день по всій країні проводилися зустрічі з ветеранами, благодійні акції та хвилини мовчання – все для того, щоб більше наша країна не дізналася, що таке, коли батьки ховають дітей.
Зараз, у період повномасштабної війни з росією, ця дата набула нового, ще більш трагічного, сенсу.
УНІАН розповість, як відзначають 22 червня і що обов’язково потрібно зробити в цей день.
Історія виникнення
Пам’ятна дата опинилася в календарі українських подій, про які варто пам’ятати, не відразу – відповідний указ був підписаний Леонідом Кучмою тільки в 2000 році. Подію назвали “День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні”, а на рішення президента вплинула ініціатива громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних сил та жертв нацистських переслідувань.
У цей день необхідно поставити свічку за всіх тих дочок і синів України, які загинули заради свободи і незалежності нашої держави.
22 червня – що сталося і навіщо про це пам’ятати
81 рік тому, о 04:00 ранку, незважаючи на підписаний Договір про ненапад між Німеччиною і радянським союзом, німецькі війська атакували кордони срср. Так почалася Велика Вітчизняна війна (тепер називають Друга світова), яка забрала за собою мільйони життів і доль.
Для України період з 1941 по 1945 рік – справжня національна трагедія, а не тільки участь у найкривавішому і масштабному конфлікті XX століття. Включена до складу срср, Україна повинна була відстоювати інтереси великої держави, тому чоловіки-українці призивалися в радянську армію і перебували в УПА, захищаючи свою країну від загарбників.
Українське населення перенесло стільки горя, скільки не можна описати словами:
спалення сіл і цілих міст;
голокост;
голод;
розстріли мирного населення.
І це далеко не повний список звірств, яким піддавався український народ. Загальні втрати України склали 8-10 млн осіб. Люди гинули на фронті, вмирали від голоду в тилу, були вивезені до Німеччини або на територію росії.
Страждали українці не тільки на передовій – у зруйнованих селах і містах залишалися жінки з дітьми, молоді дівчата, немічні бабусі, які змушені були самостійно справлятися з усіма тяготами і страшними наслідками окупації ворогом рідної землі.
День пам’яті і скорботи – чергове нагадування тим, хто нині живе на Землі про те, як нещадна і жорстока війна, і чому нам варто вчитися на помилках минулих поколінь.
