Андрію Вознюку із села Окопи Мельнице-Подільської громади 18 червня виповнилося лише 26 років. Він був гордістю і надією своєї мами Оксани, її єдиним, добрим, люблячим сином. Андрієм гордилися й односельці, адже хлопець був мужній і відповідальний, справжній воїн. Андрій закінчив військове училище, захищав Україну ще в АТО. Тоді, під час служби, Андрій вивів з оточення побратимів, врятувавши їм життя.
Коли розпочалася повномасштабна війна, старший лейтенант Андрій Вознюк з перших днів був на фронті, воював у гарячих точках. Був командиром автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти матеріального забезпечення військової частини А3085. 28 серпня загинув у боях з російськими окупантами на сході країни. Цього дня Андрій ще розмовляв з мамою, заспокоїв, що в нього все добре. А через кілька годин його не стало.
– До втрати близької людини ніколи не можна бути готовим, адже з нею йде частинка нашої душі. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини, проте світлі спогади про неї завжди будуть сильнішими за смерть…
28 серпня 2022 року обірвалося життя командира автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти матеріального забезпечення військової частини А3085 старшого лейтенанта Вознюка Андрія Васильовича, жителя с. Окопи Мельнице-Подільської ОТГ.
Поділяємо горе родини, сумуємо разом з вами, підтримуємо вас у годину скорботи. Нехай світла пам’ять про Андрія Васильовича назавжди залишиться в серцях близьких та знайомих, а Бог подарує йому вічне життя та спокій, – співчуття рідним висловив начальник другого відділу Чортківського РТЦК та СП підполковник Богдан Вербицький.
Пізно ввечері, 30 серпня, траурний кортеж з тілом Героя прибув на рідну Борщівщину. Від Борщова і до Окопів, у кожному селі люди на колінах і з лампадками зустрічали українського захисника. Вийшли, щоб віддати останню шану тому, хто віддав найдорожче за них – своє молоде життя. «Темну ніч у селі Окопи осяяли близько сотні вогнів – люди на колінах зустріли односельчанина, який віддав своє життя, боронячи Україну від російського агресора на сході… Біль, сум і розпач… Саме з такими відчуттями мельничани зустрічали свого воїна-героя. Дуже важко зрозуміти, а ще важче змиритися з втратою молодого життя… Важко та страшно бачити біль та страждання матерів, неможливо чути їх голосіння, що містить розпач та тугу за своїм дитям…
Вічна пам’ять і Царство Небесне Небесне воїну Андрію!», – ці слова співчуття, болю від непоправної втрати висловив у групі «Мельниця-Подільська: минуле та сьогодення» Олег Гаврилюк.
Поховали Героя у рідному селі Окопи. Разом з матір’ю Андрія, його друзями, побратимами, односельцями, мабуть, плакали ангели на небесах. Бо так рано обірвалося земне життя воїна, який над усе любив Україну, був єдиним захисником своєї, тепер такої самотньої, мами Оксани, адже не так давно помер батько Андрія.
Знайомі, друзі пишуть сотні коментарів із співчуттями, адже досі не можуть повірити, що Андрія більше нема.
…Невидимо душа твоя всіх обіймає.
Ти на вівтар життя її віддав.
За тих, хто запалив свічі,
тебе у ріднім краї зустрічав.
Ти легким вітерцем, як подихом,
обІймеш найрідніших.
І пролетить душа твоя
по тих місцях дитинства й юності,
яких ніде немає наймиліших.
І вже з небес ти дивишся на нас.
Й лунає в піднебессі «Я захищав усіх.
Я, рідні, не забуду вас».
І ми тебе, Герою, не забудемо ніколи.
Ви наші Ангели тепер .
Ви наші обереги і соколи.
Твоя жертовність й мужність назавжди в серцях.
За те, що нам життя беріг.
Що квітнуть й достигають пшеницІ в полях.
Спокійно спи…
Хай Ангели небесні приймуть і тішать твою душу.
Тобі подяка- в молитвах.
За тебе воїне!
Й за всіх, хто за майбутнє
віддав життя своє в кровавих,
визвольних боях, – написала М. Семенюк.
Вічна пам’ять Герою! Нехай у небесній обителі буде легко і світло твоїй юній душі, Андрійку!
Фото з відкритих Інтернет-джерел.
