У мене свята місія і високе покликання. Мене називають матір’ю всього сущого, яка дає життя і оберігає, адже усе прекрасне на землі – від кохання жінки, від молока матері. Я – життя, бо продовжувала рід людський, виховувала героїв і геніїв, яких потребувала українська земля; зрештою сім’я, родина, мати, любов, берегиня є одним цілим. Мій прадавній образ з глиняних витворів трипільської доби став Орантою на «непорушній стіні» у Софійському соборі в Києві, а нині його можна зустріти на українських вишиванках і писанках. Моє схематичне зображення відбилося у малюнку Тризуба.
Мої очі найгарніші у світі, бо в них поєдналася «любов» і «журба» як кольори сорочки котру вишивала для своїх синів. Моє серце найвідданіше, бо воно ніколи не зрадить, вміє любити і прощати. Мої руки, хоч втомлені працею, але найніжніші. Моя душа – це радість і біль, це сміх і сльози, тому – найщиріша.
Мені присвячено сотні віршів, пісень, інших творів мистецтва. Мабуть, не має в Україні людей, котрі не знають цих віршованих рядків покладених на музику «Рідна мати моя…» (скільки матерів проводжало дітей в дорогу, з тривогою та надією чекаючи на щасливе повернення) чи «На зорі, мене, мамо збуди, хоч на дворі весни перешум. Я тобі із криниці води, на цілісінький день наношу…» – здається, які прості слова, але скільки в них глибини, любові та щирої української душі. А кохану жінку оспівували усі митці, які створили ідеал української жінки – вірну і ніжну Берегиню.
Я, Берегиня, пройшла тернистий шлях жертовності, самозреченості в ім’я України, слізьми омивала рани своїм синам і дочкам, молилася до Господа прохаючи кращої долі для українського народу. Я зберегла для українців головний навчальний посібник, кожне слово якого написане кров’ю українських Героїв, вишикуване у віршовані рядки Тараса Шевченка – КОБЗАР.
Сьогодні мені надзвичайно прикро, що у час, коли Україна оновлюється, коли відбувається духовне пробудження нації, та її патріотичне об’єднання перед лицем реальної загрози зовнішнього агресора, є ще ті, хто продовжує святкувати «8 марта», чуже, не українське свято. Жити міфами – це дурити самих себе і зневажати світлу пам’ять наших предків. Тим більше, що саме 8 березня 1946 р. розпочався, так званий, Львівський собор під час якого ліквідували Українську греко-католицьку церкву.
Хочу нагадати, що 9 березня весь світ буде святкувати 200-ліття від дня народження українського національного генія Тараса Шевченка. В ці дні усі ми повинні поглиблено переглянути і вивчити безсмертні твори українського пророка. Як писав Т. Шевченко «…Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, чи ти діточок непевних звичаю не вчила?..».
Я – Берегиня і хочу, щоб Тернопіль став містом щасливих дітей. Щоб матері, які «в мир наш Бога принесли» могли гордитися своєю святою місією, бо «у нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим».
То ж будьмо справжніми Берегинями наших родин, оберігаймо славну історію і духовну спадщину нашого народу, бережімо щирі душі маленьких українців від облуди і наповнюймо їх великою правдою про те, чиїх батьків чиї ми діти.
Галина Ратушняк-Жулковська.
