Після Свого Воскресіння Господь Ісус Христос, як оповідає книга Діянь Апостольських, сорок днів ще залишався на землі, з’являвся Своїм ученикам і говорив їм «про Царство Боже». А в сороковий день зібрав їх усіх і вивів з Єрусалима до Віфанії та, «піднявши руки Свої, благословив їх і, коли благословляв, почав віддалятися від них та підноситися на небо. Вони поклонились Йому і повернулись до Єрусалиму з великою радістю» (Лк. 24, 50-52 ).
Чому серця апостолів повні були радості в час Вознесіння? Адже любий Учитель їх покидав землю, відходив від них. Здавалося б, що вони повинні були сумувати, розлучаючись з Господом. Апостоли раділи тому, що Христос, подаючи Своє Божественне благословення в час вознесіння на небо, дав їм благодатну обіцянку: «Ось Я з вами по всі дні до кінця віку» ( Мф. 28,20).
Та й перед Своїми стражданнями Господь говорим їм: «Не залишу вас сиротами: прийду до вас» ( Ів.14,18). Отже, Спаситель завжди залишався в їх душах і радість єднання з Ним ніколи не покидала апостолів.
Радіємо і торжествуємо і ми, вірні діти Божі, бо, зійшовши на небо, Господь Ісус Христос відчинив і нам двері небесні, що були закриті гріхопадінням наших прародителів. Блаженний Августин про це говорить так: «Зійшовши від землі на небо, як Бог, а з тілом нашим, як чоловік, Він, Богочоловік, тим самим показав, що і для нас, людей, відкрилося через Нього небо, так довго для нас зачинене, і що зруйновано, нарешті, перегородку між небом і землею».
Перебуваючи на землі в постаті людини, що не має де голову прихилити, зневажений ворогами, переслідуваний аж до смерті на хресті, витерпівши все це без нарікань, бо так Йому належало виконати волю Того, Хто послав Його, сьогодні у славі став перед Отцем Своїм, з усіма визволеними з пекла душами праведних: «Отче! Я прославив Тебе на землі, виконавши діло, яке Ти доручив мені вчинити. І нині прослав мене Ти, Отче, в тебе самого славою, яку я мав у Тебе до створення світу. Я відкрив ім’я Твоє людям, яких Ти дав мені від світу» (Ів.17,4-6). І Отець Небесний прославив Єдинородного Сина Свого, що виконав волю Отця, і посадив Його на престолі Своєму: «Сказав Господь Господеві Моєму: сиди праворуч Мене» (Пс.109).
Натхненно величає славу воскреслого і вознесенного на небо Господа св. апостол Павло, коли говорить, що Господь Бог величною силою Своєю «воскресив Його з мертвих і посадив праворуч Себе на небесах, вище від усякого Начальства і Влади, і Сили, і Володарювання, та всякого імені, що йменується не тільки в цьому віці, але і в майбутньому, і все скорив під ноги Його, і поставив Його вище від усього, Главою Церкви, що є Тіло Його, повнота Його, що наповнює все у всьому (Єф.1, 20-23).
Господь, що вознісся на небо, бажає славу Свою поділити з усіма вірними Своїми послідовниками. Він у любові до нас грішних не тільки приніс себе у жертву за наші гріхи, але й зійшов на небо, щоб приготувати нам місце в оселях Отця Небесного: «Я йду приготувати вам місце. І коли піду та наготовлю вам місце, прийду знов і візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я» (Ів.14,2-3).
Отже, вознесіння Господнє було завершенням спасенного служіння, на яке Син Божий, Господь Ісус Христос прийшов на землю. Своїм вознесінням Спаситель показав усьому світові, що Він воістину є Син Божий. А сьогодні Він хоче зробити нас спадкоємцями Царства Свого: «Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, щоб все їли й пили за трапезою Моєю в Царстві Моєму» ( Лк.22, 29-30 ).
Він чекає нас і готовий всіх прийняти до себе, тому і кличе: « Прийдіть до Мене, всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф.11, 28).
о. Богдан ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України.
