Є смак води, який пам’ятаємо все життя. Холодний трунок зі старої глибокої дідусевої криниці має смак росяного ранку, приправленого пахощами садів і бабусиного квітника. Вода зі скрипучого колодязя-журавля пахне сонцем, яке цілісінький день полоще у ній свої промінчики. А холодна-прехолодна вода з джерела на пасовиську має присмак дитинства, яке не додивилося вдосвіта теплу казку. А яка на смак срібна вода, що б’є з цілющих джерел?
Якщо бажаєте посмакувати цим даром Небес і матінки-Землі, знайдіть годинку-другу і завітайте на Бережанщину. В село Куропатники, або в Гутисько.
Господь наділив срібну воду чудодійною силою. Вона лікує, додає сил, тамує спрагу, знімає втому.
Ще неодмінно навідаюся до куропатницького джерела. А ось у Гутиську спробувала срібної водички. Вона дуже холодна, аж викручує зуби. Але не варто остерігатися, що після кількох щедрих ковтків у спекотний літній день, схопить горло, чи, боронь Боже, бронхіт. Вода ж цілюща. І діє на бронхи та легені, як лік.
Ніхто не знає, відколи у Гутиську б’є помічне джерело. Зате людям здавна відомо: якщо причепиться якась болячка, треба пити срібну воду. Кажуть, вона є гарним ліком від кишково-шлункових хвороб, шкірних, лікує нирки, печінку, хвороби ніг. Нею добре вмиватися, аби позбутися прищів, бородавок і щоб обличчя було гарне та свіже. Годиться також вживати воду для профілактики, аби оминули недуги.
Місцевий мешканець Мар’ян Михайлишин, – цікавий співбесідник і гарна людина, – розповів: тутешній люд кожного гостя запрошує до джерела. Для жителів Гутиська – це традиція.
– За срібною водою, – каже пан Мар’ян, – їдуть звідусіль. Набирають у великі посудини і везуть з собою. Добре, що люди вірять у цілющу силу нашої водички. Нам не шкода. Хай п’ють на здоров’я!
Біля джерела висить маленький дзбанок. Але пан Мар’ян настановляє:
– Щоб відчути справжній смак води, її треба пити пригорщами.
Підставляю долоні під холодний струмінь. Припадаю устами до цілющого трунку. Вода пахне лісом, соняхами, що ростуть біля хати по сусідству, трохи втомленими від сонця айстрами і співом величезних заклопотаних джмелів. Вигадка, скажете? Зовсім ні! Просто, я повірила, як і люди, котрі з діда-прадіда ходять до джерела за здоров’ям, що вода у ньому незвичайна, чудодійна і навіть трішки казкова.
Про срібну воду, як чудові ліки, можна довідатися й з історичних джерел. Як відомо, срібло – знезаражувальна речовина. Має антисептичні властивості. Срібну воду «бояться» бактерії. Вона володіє чудовими дезинфікуючими властивостями і вбиває мікроби краще за хлор.
Цікавий приклад з минулого. У 326 році до нової ери Олександр Македонський зі своїми військами був в Індії. На берегах річки Інд їх спіткала епідемія шлунково-кишкових захворювань, котра, як не дивно, не торкнулася жодного воєначальника. Виявилось: рядові воїни користувалися олов’яним посудом, а їхні начальники – срібним. Цього було досить для дезинфекції води та їжі.
Перед тим, як попрощатися з джерелом, ще раз набрала у пригорщі срібної води, аби запам’ятати її смак. І вже знала напевне: якось знову повернуся в цю чарівну місцинку, аби зробити кілька ковтків здоров’я і послухати контрабаси джмелів.
Ольга ЧОРНА.
