Євген Філь: «Коли ми увійшли в Афганістан, я назвав себе воїном-окупантом»

Минає 25 років з того часу, коли останній радянський солдат залишив зранену так званою «інтернаціональною» війною, залиту сльозами та кров’ю безневинних людей афганську землю.

Крізь горнило цього пекла пройшли 160 тисяч українців. Серед них – понад дві з половиною тисячі наших краян, 46 з яких загинули, двоє – зникли безвісти. Вони завжди житимуть у спогадах своїх побратимів, які двічі на рік, 27 грудня та15 лютого, зустрічаються біля пам’ятника воїнам-афганцям, кладуть квіти до його підніжжя та хвилиною мовчання вшановують пам’ять загиблих.

Донині нестерпно ятрять душу спогади про тих, кому не судилося повернутися додому.. А ті, які залишилися живими, досі загоюють фізичні та душевні рани, і продовжують боротися за виживання вже у своїй, Богом даній країні.

Не за Україну, а за її ката…

Тернополянин Євген Філь – один з тих, хто відчув на собі всі жахіття афганської війни. На його очах рвалися снаряди, ставали інвалідами та гинули бойові товариші. Сьогодні, подумки повертаючись до тих трагічних подій, він цитує великого Кобзаря, словами якого промовляє істина: «Не за Україну, а за її ката… Довелось пролить кров добру – не чорну».

До Афганістану ми увійшли як загарбники в очах афганського народу, – ділиться роздумами пан Євген. – До речі, ще у 1989 році, будучи членом Української Гельсінської Спілки, я першим засудив радянсько-афганську війну і назвав себе воїном-окупантом. Зрозуміло, що ним я, як і всі інші, став не з власної волі. Ця провина лежить на керівництві комуністичної партії колишнього Союзу, яке розв’язало цей збройний конфлікт. Більшість із нас до останнього не знали, що служитимуть в Афганістані. Ми стали заручниками ситуації і це добре розуміли мирні афганці. Вони писали нам листівки, у яких просили, щоб ми залишили їхню землю, але ми змушені були виконувати накази головнокомандувачів. За це багатьом довелося заплатити ціною власного здоров’я та життя. Ця війна назавжди перевернула внутрішній світ кожного «афганця», який пройшов через ці нелюдські випробування. Після виведення військ з Афганістану нам довелося заново пристосовуватися до життя і до тих нелегких умов, які склалися на той час в країні. А це були початки становлення нової демократичної держави, яка не бажала брати на себе відповідальність за наслідки недолугої політики тоталітарної радянської системи. Від цього потерпали і ми, адже роками доводилося оббивати пороги чиновницьких кабінетів, аби відстояти належне нам право на пільги. Натомість у відповідь чули:«Ми вас туди не посилали».

«Нас просто «кинули»

Із Тернопільщини було призвано 2701 солдат. А сьогодні на території області проживає 2340 колишніх воїнів-«афганців». Серед них багато інвалідів, які потребують особливого піклування з боку держави. Натомість, уряд щороку намагається «врізати» й до того мізерне фінансування, яке забезпечує виконання соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством. А це: пільгове забезпечення житлом, проїзд у громадському транспорті, оплата житлово-комунальних послуг, належне медичне обслуговування тощо.
– «Афганців», як і «чорнобильців», людей, які втратили своє здоров’я і життя, просто «кинули». Як і їхні сім’ї, родини, які не дочекалися з тієї страшної війни синів, чоловіків. Ніхто не переймається їхніми бідами та проблемами. Хоч ці люди заслуговують на те, аби держава виконала перед ними свій обов’язок. Натомість, перелік пільг щороку переглядають, до того ж не на нашу користь.
Минулий рік не став винятком. Уряд знову взявся переглядати пільги для «афганців», та цього разу на заваді стали масові протести, які вони, спільно з «чорнобильцями», організували під стінами Верховної Ради. Хоча пільги таки переглянули, але радикальних кроків влада зробити не наважилася.

Або квартира, або…

Євген Філь на власному досвіді переконався, як важко отримати те, що належить за законом. Він з гумором розповідає історію, котра трапилася з його сім’єю, яка впродовж п’яти років очікувала на отримання житла.

Це був 1987 рік, – розповідає пан Євген. – Я довго ходив владними кабінетами, писав про свою житлову проблему в «Красную звезду», «Известия», «Правду». А мені з міністерства оборони СРСР тільки давали відписки. Довелося навідуватися і до першого секретаря Тернопільського міськкому партії. Коли народилася дитина, ми вже з дружиною прийшли до тодішнього очільника міськкому пана Зайчука і поставили його перед фактом: «Або давайте нам квартиру, або будемо жити просто тут». Дружина поклала немовля перед ним прямо на стіл.

Незадовго після цього Філі переїхали у нове помешкання. З міськкому партії у «Хлібоб’єднання», де на той час працювало молоде подружжя, надійшла вказівка надати сім’ї пільгове житло.
Сьогодні отримати помешкання навіть такій категорії як «афганці», надзвичайно складно. Коштів для цього з державного бюджету виділяється значно менше від потреби. Минулоріч замість 1 мільйона 160 тисяч гривень на область фактично виділили лише 450 тисяч гривень, отож квартири отримали тільки дві сім’ї. Як не прикро, але з кожним роком фінансування погіршується, а воїнів-«афганців» стає дедалі менше.
«Афганці» області підтримують Майдан

Незважаючи на усілякі життєві проблеми, колишні воїни-«афганці» продовжують займати активну громадянську позицію. Тепер вони готові захищати свою країну, яка поринула у важку соціально-політичну кризу, і разом з усім українським народом відстоювати право на свободу та незалежність.

«Афганці» Тернопілля дуже активно підтримують Євромайдан, – розповідає Євген Філь. – Дуже приємно, що наш гурт «Долг» під керівництвом Віктора Маришева неодноразово побував у Києві і своїми виступами морально підтримав євромайданівців. «Афганці» також входять до складу самооборони Майдану та є членами так званого «Правого сектора». Наразі ми сподіваємося на мирне врегулювання ситуації. Водночас, дуже важко сподіватися на взаєморозуміння та чесність влади, яку очолює Янукович, і коли заздалегідь знаєш, що він, навряд, чи піде на уступки.
Ми хочемо жити в європейській Україні, хочемо, щоб нова влада, обрана народом, з нами рахувалася, а ми, в свою чергу, могли прислужитися на благо своєї Батьківщини – України.

Світлана ВІТРОВА.