Блакитний вогник запалав на Збаражчині у далекому 1976 році, коли було газифіковане перше село. Та про повну газифікацію району можна було ще тільки мріяти. Багато хто й досі пам’ятає, як заправляли, обмінювали балони, щоб хоча підключити плиту. Як копали траншеї, як чекали, аби газ прийшов і до їхнього населеного пункту. Утім, господарство розвивалося, збагачувалося досвідом і професіоналами. 1 січня 1991 року було створене Збаразьке управління з експлуатації газового господарства.
Нині – це вже історія. Як ведеться газовикам зараз? Про успіхи і труднощі, про людей, які забезпечують доставку голубого палива до осель розмовляємо з начальником Збаразького управління з експлуатації газового господарства Віктором ПАНАСЮКОМ.
– Сьогодні без газу не обходиться жодна сім’я. Але ми рідко замислюємося, як цей газ до нас доставляють. Ваше підприємство вже 30 років працює у цій галузі. Розкажіть, які основні завдання виконує «Збаражгаз»?
– Основне завдання – це безпечне та безперебійне постачання природного газу до кожного споживача. Інженерно-технічні працівники, слюсарі, контролери, власне, весь колектив забезпечує ремонтні роботи, виконання інвестиційних програм. До Збаразького УЕГГ у 2010 році приєднали Підволочиську дільницю. До речі, з допомогою «Тернопільгазу» у Вишнівці реконструювали приміщення адмінбудинку, там зараз працює десять чоловік, які надають всі послуги, необхідні для споживачів. Ми працюємо на два райони: Збаразький та Підволочиський. Відділення також є у Скалаті. Обслуговуємо близько 30 тисяч побутових споживачів, майже тисячу – комунально-побутових об’єктів. А це – церкви, школи, садочки, магазини, аптеки, клуби, бібліотеки, сільські ради, Національні замки у Збаражі, Вишнівці, Скалаті, лікарні, поліклініки, ФОПи… Наші служби працюють цілодобово, щоб забезпечити, повторюся, безперебійність та безаварійність доставки газу до споживачів.
– Вікторе Дмитровичу, давайте погортаємо трішки сторінки історії. Яке село газифікували на вашій дільниці першим? Як це відбувалося? Як реагували люди? Раніше це було справжнім святом.
– Першими на Збаражчині були газифіковані Романове Село і Киданці. Це був 1976 рік. Але тоді ще Збаразька дільниця відносилася до Підволочиського управління. А в 1982 році блакитний вогник прийшов у Збараж, де були побудовані перші кілометри газорозподільних мереж. Почали газифікувати інші населені пункти. Через певні обставини найпізніше розпочали газифікацію Вишнівецької зони, яка була завершена у 2008 році. Люди тоді роками чекали на голубий вогник, самі копали траншеї, тішилися, дякували. З природним газом у домівках можна було зробити ванну, мати гарячу воду, інші зручності. А, взагалі, свою діяльність газове господарство Збаразького району розпочало у 1970 році. Тоді здали в експлуатацію пункт обміну газових балонів у Збаражі.
– Чи є села, хутори, куди досі не підведений газ?
– Завдяки «Тернопільгазу», його керівнику Олегу Івановичу Караванському, Збаразький і Підволочиський райони, у тих межах, які були донедавна, газифіковані повністю. Залишаються хіба деякі об’єкти, наприклад, церкви, які ще будують. Останнім на Збаражчині газифікували невеличке, на 40 осель, село Зарудечко. Та сьогодні є інша проблема. Села, на жаль, тихо вимирають. Старші люди відходять у засвіти, молодь виїжджає. Наприклад, на Збаражчині ще донедавна налічувалося більше 16 тисяч побутових споживачів, зараз – трошки більше 15 тисяч. Півтори тисячі домівок газифіковані, з мережею, а жити вже нема кому. Дуже сумно.
Віктор ПАНАСЮК: «Головне у нашій роботі – це безпечне та безперебійне постачання природного газу до кожного споживача»
– Успіх будь-якого проєкту – це команда. Що ви можете сказати про людей, разом з якими працюєте? Можливо, у вас є навіть газові династії?
– Кістяк колективу сформований давно. Є фахівці, особливо технічний персонал, які працюють вже більше трьох десятків літ у нашому управлінні. Гуртував людей мій попередник Богдан Степанович Бабій. Згадуємо його добрим, щирим словом. І, звичайно, Олег Іванович Караванський підтримує будь-який прогресивний напрямок, інновації. Щодо династій – їх у нас чимало. Світлої пам’яті Євген Анатолійович Борак був у «Збаражгазі» головним інженером багато років, тепер тут працює його дочка. Працюють діти Богдана Степановича – син з дружиною. Родини Гринюхів, Соболів…
– Зараз використовують різні сучасні технології. Адже останніми роками багато мови про енергозбереження. Як це вплинуло на споживання природного газу?
– Я назву кілька цифр. Наприклад, у минулі 90-і роки Збаразький район реалізовував від 60 до 78 мільйонів метрів кубічних газу в рік. За минулий рік – 28 мільйонів. Такому зменшенню споживання блакитного палива сприяють два чинники. Основний – це закриття промислових підприємств. У 1993 році, коли я прийшов на роботу, на Збаражчині працювало 36 підприємств, які споживали природний газ. Сьогодні працює один Зарубинський спиртзавод. Зменшилося і споживання газу населенням. За рахунок здорожчання енергоносіїв всі починають шукати якісь альтернативні методи. Утеплення хатів, євровікна, ощадні котли нового виробництва… Зменшилася, як я зазначав, і кількість мешканців. Але працюємо для людей в тих ринкових умовах, які є.
– 2020-й був, мабуть, одним із найбільш складних в історії для всього людства. Скажіть, як пандемія нової коронавірусної інфекції вплинула на роботу вашого підприємства?
– У минулому році, як ви знаєте, запровадили тариф на транспортування. І для нашого підприємства – це великий плюс. Бо ми вже не залежимо від кількості споживання газу. Це був перший рік якоїсь стабільності, коли ми могли вчасно виплатити заробітну плату, кредити. Хоча, звичайно, є різні варіанти. І звісно, не всі люди розуміють, що це таке і чому так робиться. Не розуміють, що та ціна на транспортування була раніше закладена у вартість газу. Ми не належимо до категорії підприємств, які закривали на карантин. Ми працювали і працюємо, щоправда, трохи в іншому режимі. Сьогодні є безліч комунікацій, коли можна вирішити питання телефоном, електронною поштою. Люди хворіли теж на коронавірусну інфекцію, але ми не маємо втрат у колективі, дякувати Богу.
– «Тернопільгаз» славиться своїми талантами, часто проводить різні мистецькі заходи, спартакіади. Ваш колектив теж завжди бере в цьому участь. Похваліться досягненнями. Чи впливає це позитивно на роботу?
– Можемо хвалитися справді багатьма перемогами, призовими місцями. У нашій світлиці цілий куточок з різними кубками. «Збаражгаз» завжди славився футбольною командою, тенісом, шашками, не було таких спартакіад, щоб ми не ставали призерами. Донедавна у нас працював майстром Володимир Йосипович Курило, спортивний тренер. Він гуртував дітей, готував їх до змагань. У «Збаражгазі» жодна дитина не виросла, щоб не була у нього в секції. Художню самодіяльність колективу розвивав лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів Микола Сосновий. Спартакіади, мистецькі заходи – це ще й спілкування між людьми, щирість стосунків, як у хорошій родині. Це – позитивні емоції, які, безперечно, сприяють доброзичливим стосункам та хорошому ставленню до роботи. На жаль, минулого року через пандемію подібних заходів не проводили.
– Ви працюєте в газовій службі теж майже 30 років. Чому вирішили зв’язати своє життя саме з цією галуззю?
– Я взагалі виробничник. Моя перша спеціальність – відкрита розробка родовищ корисних копалин. Працював в Узбекистані на комбінаті з видобування золота. Потім пішов в армію, після повернення додому працював у «Будматеріалах» в Тернополі, начальником цеху. У 1993-му прийшов у «Збаражгаз», тоді сюди стояла черга на роботу, треба було мати дві рекомендації, щоб тебе взяли простим слюсарем. Мене взяли, потім став майстром, начальником служби, а з 2009 – керівником. Колектив газовиків давно для мене свій, рідний.
– Що побажаєте з нагоди ювілею собі та вашим колегам?
– Найголовнішого сьогодні – здоров’я. Колегам, їхнім сім’ям. Успіху у нашій непростій роботі. Хорошої заробітної плати. Щоб ми не шукали щастя по закордонах, а мали його вдома.
Зіна КУШНІРУК.
