Храм Новомучеників українського народу розташований на вулиці Богдана Хмельницького. Біля входу – дзвіниця, далі – доглянуте подвір’я з вузенькими доріжками і великою кількістю декоративних дерев, квітів і зелені.
Будівлю у стилі бароко спорудили у 1730-1750 роках на оборонних валах міста поряд з місцем, де проходила Зборівська битва. Тоді це був костел святої Анни. Сьогодні про цей період в історії святині нагадує мозаїчна ікона на фасаді храму, яку встановили і освятили навесні цього року.
– Це копія ікони Матері Божої з Ісусом на лівій руці. Її подарував костелу польський король Ян ІІІ Собеський. Раніше він неодноразово брав її з собою в походи, – розповідає парох храму Новомучеників українського народу Тадей Нога. – Реліквія зберігалася в храмі до кінця Другої світової війни. Згодом її вивезли до Польщі. На жаль, архів Зборова був знищений, тому більше інформації про ікону немає. Сьогодні вона зберігається у римо-католицькій семінарії у Львові. Це історія нашого храму, тому ми вирішили виготовити копію цієї ікони, аби зберегти пам’ять про неї.
Радянську влада у костелі облаштувала склад
У роки Другої світової війни дах і частково стіни костелу були знищені, а від дзвіниці залишилися тільки сліди фундаменту.
– Коли прийшла радянська влада, то теж не мала наміру відновлювати споруду, – додає отець Тадей. – Вони розібрали частково стіни, і камінь використали на спорудження інших будівель в місті. А з костелу зробили двоповерховий склад – вибили додаткові вікна, порушивши кладку храму, зробили колони.
На початку 1990-х років з благословення Владики Михаїла Колтуна розпочали реконструкцію і розбудову святині за проектом архітектора Володимира Водоп’яна. Через реорганізацію Зборівської єпархії роботи були призупинені. Нове життя храм отримав у жовтні 2002 року з приходом на парафію отця Тадея Ноги.
– Коли виникло питання, кому присвятити храм, хто буде патроном храму, світлої пам’яті Преосвященний Владика Кир Михаїл Сабрига запопонував дати йому ім’я новомучеників українського народу, яких проголосив у Львові під час свого візиту Іван Павло ІІ, – розповідає отець Тадей. – Це перший храм в історії Української Греко-Католицької Церкви, що обрала собі патронами великих українців. Вони трудилися на славу Божу, для користі й добра людей, для майбутніх поколінь і власне життя віддали за віру Христа.
Мужні герої сучасності
Храм Новомучеників українського народу – одна з небагатьох настільки концептуально продуманих і тематичних святинь не лише на Тернопільщині, а й в Україні. Це справжня окраса Зборова, адже церква стоїть на пагорбі, купол видніється на сотні метрів, а вночі освітлюється прожекторами.
Всередині на стінах ікони 26 українських новомучеників. Їх вишили місцеві майстрині. Біля кожної – короткий життєпис. Прийшовши у храм, віряни можуть не лише помолитися, а й дізнатися більше про українську історію, мужніх українців, які віддали свої життя заради віри і своєї країни. Багато з них – уродженці Тернопільщини. Зиновія Ковалика з Івачева Горішнього арештували під час проповіді у церкві. В тюрмі він не припиняв проповідувати слово Боже, і його розіп’яли на стіні в’язниці. Отець Микола Цегельський народився у селі Струсів. За активну священичу діяльність його вивезли у мордовський табір суворого режиму і там помер. Отця Якима Сеньківського з Великих Гаїв зварили у казані Дрогобицької тюрми. Історія кожного з цих святих вражає.
Важлива кожна деталь
Розповідаючи про храм Новомучеників українського народу, не можна оминути його оздоблення. Воно пронизане символами і глибоким змістом. В його основі – метал і каміння.
– Метал завжди був знаряддям вбивства або ж знущань і катувань. У Старому Завіті є слова «Перекуємо мечі на орала», – каже отець Тадей. – Власне, це залізо перетворюється в те благородне, що несе славу Богові, користь і радість людям.
Престіл, тетрапод, царські ворота, світильник, підсвічники та багато іншого – все виготовлено з металу, оздоблене вітражами. Найважливіша частина храму «Святая святих» відображає сюжет всесвітньо відомої ікони Андрія Рубльова «Пресвята Трійця». Отець Тадей розповідає про символічне значення кожної речі та розписів. Вражає, скільки мудрості у цьому і глибини.
Старовинні дзвони кличуть до храму
На дзвіниці храму – два старовинних дзвони. Їх виготовили у 1928 році. У 1943 році зборівчани, боячись, що німці кудись вивезуть дзвони або переплавлять для воєнних потреб на метал, вирішили їх сховати.
Коли храм почали відроджувати, один з чоловіків, які вберегли дзвони від загарбників, розповів, де їх закопали. Парафіяни довго шукали святиню, аби повернути у храм, але безуспішно. Оскільки за радянського союзу облаштували тротуар, змінили планування території церкви і знайти вказане місце було складніше, відшукати дзвони вдалося аж у 2006 році.
– Під час Другої світової війни частину церковної території і приміщень перетворили у військовий шпиталь, – розповідає отець Тадей. – Тих, хто помирав від ран, відразу ж і хоронили біля лікарні. Тож утворилося поховання з близько 300 німецьких вояків. Коли будували спортзал для школи, то потрібно було перепоховати їх останки. Саме під час розкопок вдалося відшукати дзвони – на них випадково натрапив ківш трактора.
Сьогодні їх встановили на дзвіниці і вони, як і століття тому, кличуть до храму зборівчан.
