Кілометри добра: тернополянин бігає, щоб зібрати кошти для сиріт

Вже кілька днів у Тернополі – то мороз, то дощ. Сьогодні вранці з неба падали крижинки. Навіть у таку погоду Андрій Назаренко не полишає біг, адже хоче зібрати кошти на добрі справи. Як підтримати хорошу ініціативу – читайте далі.

Він сам з інтернату і знає: це – не те місце, де мають рости діти. Тому вже 14 років залучає людей для допомоги сиротам. Мріє, що одного дня всі діти ростимуть у сім’ях – рідних чи прийомних. А поки цього не сталося, шукає все нові способи, як привернути увагу суспільства до тих, хто непомітний за грубими стінами інтернатів. Та особливо вразливий, коли доводиться покидати і цей тимчасовий прихисток.

Андрій Назаренко – засновник і голова тернопільського благодійного фонду “Майбутнє сиріт”. Він пробіг уже 225 кілометрів, аби зібрати кошти для Ресурсного центру, який діє на базі фонду і сьогодні є острівцем безпеки і тепла для вже дорослих сиріт. Тут їм надають матеріальну, психологічну та юридичну підтримку. Вони можуть випрати одяг, постільну білизну, почитати цікаву літературу, відпочити, поспілкуватися з іншими випускниками інтернатів і розділити з ними радісні чи сумні події з їхнього життя, взяти участь у тренінгах.

Така допомога реально змінює життя – і майбутнє сиріт, які не мають підтримки рідних.

280 кілометрів за 28 днів

• “Наш Ресурсний центр розташований у Петриках біля Тернополя. Я проаналізував, скільки потрібно на газ, електрику, воду протягом року, – розповідає Андрій. – Виявилося, близько 28 тисяч гривень. Якось ввечері я читав про те, як залучати кошти. При цьому думав, де взяти гроші на комуналку. Тому що протягом року люди дають допомогу на підтримку дітей і молоді. З тих коштів фонд не витрачає жодної гривні на електрику, газ і воду. І так в мене виникла ідея влаштувати біговий марафон і зібрати 28 тисяч. Почав думати, як краще. Пробігти 28 кілометрів – це замало. А якщо 280? Ніби забагато – майже половина шляху до Києва. Але якщо розділити відстань на 28 днів, то вже цілком реально її пробігти”.

Своїми міркуваннями Андрій поділився у фейсбуці з хештегом #280км28днів28000грн. Запропонував друзям і знайомим “купити” відстань, яку він мав пробігти. Кожні 100 метрів його бігу – це 10 гривень на підтримку Ресурсного центру. Кожен кілометр – 100 гривень. Так ця ідея почала об’єднувати людей навколо доброї справи.

• “Я ніколи не бігав такі дистанції. Максимум – це в школі 3 кілометри. Але в перший день пробіг 5 км, у другий – 7, а в третій день вирішив випробувати свою витривалість і пробіг 10, – усміхається Андрій. – Єдине – почали боліти коліна. Знайшлися люди, які почали казати: ну все, ми ж тобі казали, припиняй бігати, ти себе добиваєш. Але я думав: є спортсмени, які йдуть до своєї мети, незважаючи на травми, і я теж – можу. В наступні дні трохи скоротив пробіжки, та благодійний марафон не припинив”.

Андрія підтримали інші працівники фонду й волонтери. Деякі благодійники, надсилаючи гроші, зауважували, що замовлені кілометри можна “розділити” між іншими бігунами. Та хоч Андрій з радістю бігає в компанії всіх охочих, зараховувати кілометри вирішив тільки ті, що набігав сам.

• “З волонтерами ми вже пробігли близько 320 кілометрів, – каже. – Я особисто – станом на 10 грудня, а це 24-ий день благодійного забігу, – 225. І я таки хочу, мабуть, сам пробігти тих 280 кілометрів, бо дав собі слово. Це мене, по-перше, мотивує. Ранки зараз холодні й без сонця, вставати важко і не дуже хочеться. Але з марафоном я прокидаюся раніше, щоб до дев’ятої вже вибігти з дому. П’ю каву з молоком, з’їдаю печиво, щоб не бути голодним. А бігаю переважно в тернопільському парку Загребелля”. 

З Дніпра до Тернополя пішки та електричками: непрості історії “дорослих сиріт”

Перші роки життя Андрія Назаренка минули в дитбудинку в Тернополі, далі була школа-інтернат у Коропці. Але під час навчання з ним трапилася дивовижна історія: у п’ятому класі він з іншими сиротами потрапив у США.  Дітей відправили на оздоровлення, але для них виглядало, наче в іншу реальність. Андрій жив у родині американців. Тім і Карлін Лоіси стали для нього названими батьками і підтримували зв’язок із ним, як повернувся в інтернат. Вдруге він приїхав у США через 12 років. Тоді Андрій вирішив, що знову вернеться на батьківщину та спробує підтримати дітей з інтернатів, як колись підтримали його.

У фонді “Майбутнє сиріт”, крім Андрія, працюють і волонтерять інші випускники інтернатів. Тому дорослі сироти, опинившись у скруті, передусім приходять до них, а не в соціальні служби, де доведеться пройти різні бюрократичні кола.

• “Недавно дзвонить з Дніпра випускник Коропецького інтернату, йому 27 років, – розповідає Андрій. – Їхав туди працювати, опинився без  роботи і документів. Ми сказали йому, щоб вертався до Тернополя, і тут допоможемо, чим зможемо. Тиждень від нього не було звісток. Виявилося, він добирався до Тернополя електричками й пішки, оскільки без документів його весь час висаджували з потягу. Зараз допомагаємо йому з пошуком роботи. Якщо в підприємців є  пропозиції – ми їх з вдячністю вислухаємо, така історія не єдина у нашому фонді”.

Цього року в “Майбутньому сиріт” зробили, здавалося, неможливе – забезпечили вихідців інтернатів тимчасовим житлом. Така програма стартувала у фонді, щоб допомогти сиротам, які опинилися у скруті та старші 23 років. Згідно з законом, безкоштовне житло від держави можна отримати лише до цього віку.

• “На жаль, саме така категорія сиріт найбільш не підготовлена до реалій життя, – зауважує Андрій. – Вони виросли в інтернатах, фактично, в закритому просторі. Не знали, звідки беруться гроші, як їх витрачати, де шукати роботу. Водночас інтернатна система навчила їх споживацтва. Всі проблеми починаються, коли сироти сподіваються на якусь вічну допомогу. Та коли їм виповнюється 26-27 років, система викидає на вулицю: ні безкоштовного гуртожитку, ні допомоги від людей. І от, коли влітку я здійснював опитування, відгукнулося близько дев’яноста випускників тернопільських інтернатів і виявилося: багатьом просто нема де жити”.

Найбільш кричущими стали історії 15-ти випускників, які опинились в біді, а деякі на вулиці у зв’язку із втратою роботи, лікуванням і бідністю.  Фонд залучив благодійників – і вони отримали кошти, щоб у зимовий період зняти житло і заплатити за комуналку.

Але, крім підтримки випускників, фонд працює і з дітьми, які зараз живуть в інтернатах. З ними проводять тренінги, майстер-класи та вчать бути готовими до самостійного життя.

• “Вдруге я потрапив у сім’ю в США в 21 чи 22 роки. Мене запросили на презентацію, щоб я розказав про життя в сиротинці. Я дуже хвилювався. І подумав, що в інтернаті мені б сказали: не знаєш, то не виступай, подякуєш – і досить. А мої прийомні батьки сказали: не переживай, ми поруч. Відтоді я завжди знав, що в мене вже є підтримка, і повірив у себе. Мета нашого фонду – щоби кожна дитина в інтернаті навчилась реалізувати свої можливості. А в майбутньому – щоби в інтернатах взагалі не було дітей-сиріт. Нехай вони ростуть у прийомних сім’ях, в будинках сімейного типу, але не потрапляють у масовий забіг на старті самостійного життя”.

“Біг – як життя”

На початку роботи фонду, 14 років тому, в інтернатах Тернопільської області жило 219 сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Сьогодні – 65. Для таких дітей зараз збирають подарунки до Миколая. Цими днями ще можна звернутися у фонд, написавши на сторінку у фейсбуці “Майбутнє сиріт”, обрати лист конкретної дитини та попрацювати помічником святого.

Тим часом біговий марафон вже приніс у благодійну скарбничку фонду близько 20 тисяч гривень. Замовляють кілометри різні люди. Андрій Назаренко з гордістю показує у списку благодійників імена колишніх випускників тернопільських інтернатів. Зараз їм – вже за 30. Свого часу фонд підтримав їх, а тепер допомагають вони.

• “Біг – як життя: я бігав і в гарну погоду, і у вітряну, під дощем. Так само в житті. Якщо не падати духом і казати – сьогодні не той день, все не так – то врешті досягнеш цілі, незважаючи на перешкоди”, – каже Андрій.

Антоніна БРИК.