Сергій підійшов до автобусної зупинки якраз в той час, коли під’їхав автобус і з нього поспіхом почали виходити пасажири.
– Сергію, ти? – почув він голос поряд і з цікавістю глянув поперед себе. Перед ним стояла Оксана. За руку вона тримала п’ятирічну доньку Люсю, яка допитливо поглядала то на Сергія, то на маму.
– Мамо, це мій тато? – спитала вона.
– Так, доню. Це твій тато, – відповіла Оксана. – Яка ж я винна перед ним… Прости, Сергію, – звернулася вона до Сергія, але той не став її вислуховувати. Він піднявся по східці автобуса в салон і, сівши біля вікна, ще раз глянув на сухорляву дівчинку з голубими очима, яка мала би бути його донькою.
У наступну мить автобус рушив і перед Сергієм, як марево п’ятирічної давнини, пропливли надокучливі спогади, що не давали йому спокою дотепер…
…Була неділя. Захмелілі гості завзято спорожнювали пляшки з горілкою і тарілки, що вгиналися від всяких наїдків і то тут, то там хтось без кінця затягував захриплим голосом:
Ой гірка горілка, не будемо пити,
Треба ту горілку нам підсолодити.
Гірко! Гірко! Гірко!
Сергій так націлувався в той день з Оксаною, що тих поцілунків вистачило би йому на весь його вік. Але гостям було того замало. Після кожної розпитої пляшки горілки вони вигукували знову: «Гірко!» І Сергієві здавалося, що цим вигукам не буде кінця. Та на виручку нареченим прийшли музиканти. Вони заграли вальс для молодих, і Сергій полегшено зітхнув. Він вийшов з Оксаною посеред зали і вони закружляли обоє у мрійливому танці, що наповнював серце Сергія радістю.
Оксана була легенька, як пір’їна. Танцюючи з нею, у Сергія було таке відчуття, ніби їх несли по залу невидимі крила. Він поглядав на Оксану закоханими очима і в глибині душі хотів, щоб ця мить блаженства, що наповнювала все його єство, не закінчувалася ніколи. Для нього Оксана була найдорожчим скарбом і поряд з нею він відчував себе найщасливішою людиною на землі.
Вечірньої пори, коли вони сиділи за столом, несподівано задзеленчав мобільний телефон Оксани і вона, приклавши його до вуха, розгублено глянула на Сергія і знічено мовила:
– Сергію, мені треба на хвилинку вийти…
– Щось сталося, Оксано? – забідкався Сергій. – Я вийду з тобою.
– Ні, не треба тобі виходити, – заперечила Оксана. – Ти краще сиди за столом і забавляй гостей. А я зараз повернуся…
Та Оксана більше не повернулася. Сусідський хлопець, що через дві години після того, як Оксана вийшла, повертався зі залізничної станції додому, ошелешив Сергія:
– Сергію, я бачив, як Оксана сідала в поїзд.
– Не може бути! – у розпачі вигукнув Сергій.
– Вона поїхала кудись з твоїм другом Михайлом…
Зачувши таку неприємну новину, гості стали підводитися з-за столів, а музиканти перестали грати.
– Люди добрі! – вигукнув зі сльозами на очах Сергій. – То не ваша вина, що Оксана, як остання вуличниця повіялась кудись з моїм колишнім другом. Пийте, їжте, хай не пропадає добро. А ви, музиканти, грайте до самого рання, хай все село бачить, як Сергій витанцьовує на своєму весіллі…
Сергій одним махом спорожнив півпляшки горілки, хоч до цього часу не пив зовсім, вибіг посеред зали і розпочав свій дивний, сповнений душевного болю, танець. Сльози текли з його очей, а він не спинявся ні на хвилину і щораз вигукував до музикантів:
– Швидше грайте, хлопці, швидше. Я танцюю в останній раз. Бо від нині для мене вже нема більше ні весіль, ні ніякої забави…
З того дня Сергій запив. Він пив довгий час, з відчаю. Поки не втрутилася мама.
– Ти що, сину, – спитала вона, – надумав себе погубити? І то через кого? Через ту безсоромницю? Та ти ще подякуй Богові, що так сталося. Бо подумай сам: вона би тобі ще гірше життя зіпсувала, коли б ти жив з нею. Тож досить пити і журитися. Я чула, що наші сільські хлопці їдуть на другий тиждень в Польщу на заробітки, то давай і ти з ними. А там все забудеться…
…Як один день збігло довгих п’ять років, які змінили життя Сергія. На заробітках в Польщі він знайшов дівчину, з якою одружився. Правда, не робив весілля. Лише розписався з нею. В них народилося двоє дітей: хлопчик і дівчинка, які, як пташенята, горнулися до батьків і приносили втіху. Все було у Сергія тепер, як в людей: і сім’я, і новозбудований дім. Але деколи спогади повертали його в той день, коли Оксана, яку він безтямно кохав, під час весілля осоромила його на все село: втекла з коханцем десь аж на Запоріжжя і не показувалася до рідного дому п’ять років…
Все міг простити Сергій, а такої підступної зради – ні! І тепер, коли він побачив Оксану на автобусній зупинці, то колишній біль і сором нагадали про себе, ніби це сталося недавно, тому Сергій не став вислуховувати Оксану, її прохання простити їй. Він їхав в автобусі, а перед його очима весь час стояла постать маленької дівчинки з голубими очима, яка приязно дивилася на нього і, посміхаючись до Сергія, питала в матері:
– Мамо, це мій тато?
Сергія мучило, що він не відізвався до доньки, не обняв, не поцілував її. Він їхав і думав, що колись відшукає доньку і, як би не впиралася Оксана, приведе в свій дім, щоб донька відчула родинне тепло і батьківську ласку…
Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ. м. Хоростків.
