Ранок будив світ. А він кутався в тумани. Не хотів прокидатися. Єві також не хотілося вибиратися з-під теплої ковдри. Пригадувала свій сон. Приснився Володимир. Колишній другий чоловік. Просив прощення…
…Коли лікарі дали Володимирові мало надії, йому дуже захотілося побачити Єву. Свою колишню дружину. Йому б вибачитися, висповідатися перед цією жінкою. Попросив сусідку, яка наглядала за квартирою та навідувала Володимира в лікарні, розшукати Єву. І та знайшла. Не Єву – її сина Юрка. Від нього дізналася, що Єва досі на заробітках. Але, начебто, невдовзі має повернутися додому. Юрко дав новий материн номер телефону.
Володимир повернення Єви не дочекався.
…Натерпілася Єва від життя. Любомир, перший благовірний, навіть з пологового будинку не забрав. А казав, що хотів сина. Обманював. Коли дружина виношувала дитину, закрутив любов з Євиною двоюрідною сестрою. Неля студенткою була. Жила у квартирі свояків. Єва нічого й не підозрювала. Чоловік затримувався на роботі. Неля – на навчанні.
Єва не допитувалася, хто кого спокусив. Та й не було вже в кого щось вивідувати. Коли повернулася з малюком додому, – ні Нелі, ні чоловіка. Утекли, поки її не було. За безпутню доньку вибачалася тітка.
– Не тримай на Любомира зла, – виправдовувала вчинок сина свекруха. – Переказиться й повернеться. З чоловіками таке трапляється. Побачив гарне дівчисько і…
Любко не повернувся. Ще й чутки разом з Нелею розпускав, мовляв, сумнівається, що це його дитина. Єва часто у відрядження їздила. Хтозна, що там могло бути…
Єву довго боліла чоловікова зрада. І сестрина також. А тут ще й закрилося підприємство, де працювала технологом. Подалася у пошуках роботи в інші організації. Але її професія там не була потрібна.
– Ти ж шиєш гарно. Йди на курси, отримаєш офіційний документ, і зможеш влаштуватися на роботу, – порадила матір.
Єва так і вчинила. Її бабуся й мама мали хист до цієї справи. І Єву навчили.
Закінчила курси. Знайшла роботу в одному з ательє, яке нещодавно відкрилося майже в центрі міста.
…Того дня погода погода була паскудною. Спершу падав дощ. Потім сніг з дощем. А під вечір уся ця «каша» почала підмерзати. Комунальники не поспішали посипати вулиці. Люди сковзалися, падали. Така оказія сталася й з Євою. Неподалік зупинки добряче гепнулась. Якийсь чоловік подав руку.
– Дуже вдарилися? Ноги цілі?
– Здається, так. Дякую.
– Давайте, доведу вас до зупинки. Вам куди їхати?
Вони жили в протилежних кінцях міста.
Поки очікували на транспорт, розговорилися. Людей на зупинці зібралося чимало. А тролейбусів та автобусів не було.
– Вихід один – таксі, – міркував незнайомець, який представився Володимиром.
– Де ж його взяти в таку погоду?
– Зараз зателефоную до свого кума. Він таксист.
Володимир доправив Єву додому. Так і познайомилися.
Володимир був розлучений. Жив сам. Розповів, що його колишня дружина закрутила роман. Забрала доньку і переселилася до нового обранця. Живуть в іншому місті. Донька вже доросла.
Євиному Юркові було дванадцять. Познайомила сина з Володимиром. Він хлопцеві не сподобався.
Через півроку Єва з Володимиром розписалися. Переселилася з сином у чоловікове помешкання. Юрко від цього не був у захопленні. Тому більше часу проводив у бабусі.
Володимир часто міняв роботу. Важко працювати не хотів. А там, де робота легша, мало платили. От і знову розрахувався з місця праці. Мовляв, на будові рук не чуєш, а зарплата така собі…
Володимирів кум, той, що таксував, був у них частим гостем. Знову прийшов. Похвалився, що за гарну ціну продав свою автівку. Показав виручку. Сказав, що докладе трохи грошей, і нову машину купить. Буса.
З цієї нагоди чоловіки випили-закусили. Було вже доволі пізно. Володимир запропонував кумові переночувати. Тим паче, що кумове сімейство поїхало до села. А вночі з купкою валюти і напідпитку їхати додому небезпечно. Кум погодився.
Вранці Юрко пішов до школи. Єва збиралася на роботу. Чоловік дрімав, бо півночі сиділи з кумом. Кум також ще похрапував.
Згодом Єві зателефонував Володимир: у кума пропали гроші. Всі. До останнього долара.
– Хто ж їх міг узяти? Хай шукає краще. Поклав десь. Пити вчора треба було менше, – злостилася Єва.
– Та ми всю хату перерили. Нема.
Схвильована жінка відпросилася з роботи.
– Твій малий стирив гроші, – безапеляційно мовив кум. – Чотирнадцятирічному хлопчиськові захотілося пожити в кайф.
– Юрко ніколи нічого чужого не брав, – заступилася за сина Єва.
– То, може, це ти?..
Якраз зі школи повернувся Юрко. Чоловіки дружно накинулися на хлопця. Той божився, що грошей не брав. Навіть в кімнату, де спав кум, не заходив.
– Володю, телефонуй до дільничного, – мовив чолов’яга. – Не хоче зізнатися – посадять.
– Та що ти… та як… та, може, – бубонів Володимир. – Ще пошукаємо… не поспішай…
Учергове перерили квартиру. Грошей не знайшли.
– Будеш сидіти, хлопчиську, – мовив Володимирів кум і взявся за телефон.
– Мамо, я клянуся, що до тих грошей і не торкався, – виправдовувався Юрко.
– Сину, їдь до бабусі.
Коли за Юрком зачинилися двері, чоловіки накинулися на Єву:
– Він уже дорослий. Має відповідати за свої вчинки.
– Володю, ми з Юрком два роки в твоїй квартирі живемо, невже щось у тебе щось пропало за цей час?
– Та ні… але це кілька тисяч доларів. Спокусився. Хай поверне і забудемо про все.
– Ти справді віриш, що це Юрко?
– А хто ще?
Єва почала збирати свої речі.
– Якщо ти вважаєш мого сина злодієм, мені… нам тут робити нічого. Я йду від тебе, Володю. На розлучення подам сама.
– Е, ні, – втрутився у розмову кум. – Спочатку на малого заявлю. Хай суд розбереться. А потім робіть, що хочете.
– Я віддам гроші, – мовила в розпачі Єва.
– Звідки?! – хором запитали чоловіки.
– Зароблю. Поїду і зароблю.
– Пиши розписку, – кум підсунув аркуш паперу.
Налякана Єва написала розписку, що поверне всі гроші. Вона не хотіла, аби синові зіпсували життя. І не вірила, що він міг вчинити крадіжку.
З ательє жінка розрахувалася. З Володимиром розлучилася. Зібралася за кордон на заробітки. Домовилися: гроші надсилатиме Володимирові, а той віддаватиме своєму кумові.
За кілька років Єва повернула гроші й заробила дещо для себе. І назавжди повернулася додому. Її обіцяли взяли назад на роботу в ательє, де працювала…
– Єво, ти вже прокинулася? Треба приготувати щось смачне. Нині Юрко із змагань повертається. Може, я на ринок піду.
– Мамо, там трохи підморозило. Слизько. Я сама піду. Юрко повернеться ввечері. Встигнемо.
Задзвонив телефон. Незнайомий номер.
– Алло! Єва? Це – Люся. Володимирова сусідка. Пам’ятаєте мене? Я повинна вам щось віддати. Володимир передав.
– Чути про нього не хочу!
– Він помер. Недавно. І попросив мене… Де й коли можемо зустрітися? Це важливо…
Люся розповіла, що Володимира звалила простуда. Так і пішов зі світу.
– Він хотів вам, Єво, щось розповісти. У чомусь зізнатися. Але вас не було. Тому передав конверт. Сказав: «Це конверт з гріхом». Мені аж лячно стало. Не знаю, що в ньому. Ось, беріть.
Люся простягнула цупкий конверт, обклеєний стрічкою.
Єва з цікавості відкрила конверт, не дійшовши додому. Там були гроші. Половина суми, яку вона повернула Володимировому кумові. І лист.
«Хочу покаятися перед тобою, – писав Володимир. – Юрко не винен. Він грошей не брав. Це кум придумав аферу, аби «кинути» тебе. І мене підбив на гріх. А я тоді безробітним був. Домовилися: ділимо гроші навпіл, якщо вдасться тебе «дотиснути». І нікуди б він не заявив. Але ти дуже скоро здалася… Повертаю тобі «свою» частку. Просив кума, щоб він учинив так само. Та він і слухати не хотів. І гроші вже розпустив… Прости, якщо зможеш…».
