До отчих місць…
Людина міцно прив’язана до свого кутка на землі, вона їздить в далекі світи, проживає в неблизьких краях, але ніколи не обривається її зв’язок зі своїми околицями, родинними звичаями та традиціями, місцями, де відбулося її становлення, починались життєві шляхи-дороги. Рідне село – це згусток буття та духу, щастя та смутку людей як нині сущих, так і багатьох попередніх поколінь. Воскресають вони та їхні діла з небуття у мислі та пам’яті дорогою до отчих місць…
Того літнього дня пані Оксана приїхала у рідний їй Раковець на Теребовлянщині провідати маму. Тут батьківщина її батька, вікові корені його роду, а на цвинтарі в Соснові – вічний спочинок. Долиною звивиста Стрипа змійкою обвиває близькі та рідні околиці, полишаючи в зеленій лямівці кучеряві верби і тополі.
У приємних споминах далеких років дитинства Оксана Попик (Свинтух) поспішає до батьківської хати. Її батьки протягом багатьох років вчителювали у недалеких селах. Народилася пані Оксана в селі Росоховатець, восьмирічну школу закінчила в Ішкові (обидва села – Козівського району), середню – у Козові. Навчалась у Тернопільському фінансово-економічному інституті, коли батьки оселились у Раковці.
Школяркою літні канікули проводила у татовій родині, та найбільше у цьоці Мальвіни – своєї хресної. Берегами над Стрипою пасла корови, бавилась зі своїми ровесниками, милувалася синявою неба і золотистістю пшеничних полів. З цьоцею ходила до церкви, разом молились на могилах рідних на цвинтарі. Досі згадує пані Оксана, з яким хвилюванням вперше йшла до сповіді та святого причастя. Назавжди незабутніми залишились Різдвяні коляди і щедрування, Великодні гаївки біля церкви.
Багато почула розповідей старших про минуле села, яке є досить давнім. Перші згадки про Раковець були в 1438 році в книгах Галицького суду, а писемна згадка датується 1472 роком. У часи національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького селяни підтримували козаків, виступили проти місцевих власників. Багато лиха і людських втрат зазнали Раковець і сусідній Соснів під час двох війн ХХ століття. Мусило минути ще багато років, коли стало можливим дізнатись, які ж події насправді відбувалися тут у 1915-1916 роках.
…Наприкінці жовтня – на початку листопада 1915 року відбулася кривава битва під Семиківцями, яка після Маківки стала великим подвигом Українських Січових Стрільців, які своєю відвагою перемогли ворога. Після цього бою УСС перейшли до Раковця, потім до Соснова, де перебували до початку серпня 1916 року. У Соснові були об’єднані два стрілецькі курені у перший полк УСС, який зайняв територію на Веселій – лівому березі Стрипи. Під час Різдвяних свят у стрільців гостював зачинатель сокільсько-стрілецького руху в Галичині професор Іван Боберський. Тут перебувала Пресова квартира, збирали матеріали до першого журналу УСС «Шляхи», що виходив у Львові. Нові стрілецькі пісні складали Роман Купчинський, Левко Лепкий і Михайло Гайворонський, а художник Осип Курилас з-поміж багатьох робіт створив тоді портрет хорунжої Олени Степанівни та пейзаж «Мотив зі Соснова». У другій сотні першого полку УСС був четар Петро Франко – син великого Каменяра.
Шлях до храму…
Перебуваючи вдома, Оксана Попик дізналася, що триває розпис церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Соснові (Зарваницького деканату), куди вона завжди ходила, щойно приїжджала у Раковець. Одного липневого дня пані Оксана зайшла до храму. З цікавістю розглядала щойно намальовані ікони. І зустрілась з майстром цієї святої справи. Ним був досвідчений майстер церковного розпису, скульптор і різьбяр Володимир Якович Косовський. Він народився у родині відомого педагога та письменника Якова Косовського. За своїми ескізами розписав понад сто храмів на Тернопільщині, Івано-Франківщині та Закарпатті, в тому числі у рідному Чернихові Зборівського району (1999 р.), яка була сотою. Родинному селу подарував і дві скульптури – Ісуса Христа на цвинтарі і пам’ятник Тарасу Шевченку в центрі Чернихова.
Розпис церкви вже був на завершенні. Під стіною стояли два образи з Хресної Дороги Ісуса Христа – перша та остання стації. Без вагань Оксана Попик разом із сестрою Мирославою Стельмах придбали ці ікони для церкви, зараз вони встановлені на хорах.
Оксана Богданівна дізналася із розмови з паном Косовським, що отець церкви Роман Каденюк мав замисел оформити низ бокових стін церкви всіма 14-ма стаціями Хресної Дороги Ісуса Христа. Це б гарно довершило розпис стін храму. Але він розумів, що для парафіян зараз не найкращі часи, аби зібрати на це немалі кошти. Тоді пані Оксана вирішила звернутися до своїх односельчан-раківчан, яких життя розкидало по світу.
Це було непросто, адже сорок років жінка перебуває далеченько поза батьківщиною. Склала список рідних, знайомих, колишніх сусідів. Розшукала номери телефонів. Телефонувала і кожному казала: «Наші діди-прадіди побудували і залишили нам церкву. Невже ми не зможемо щось залишити після себе?» Богу дякувати,
серед родини, далеких і близьких знайомих знайшлися ті, хто підтримав її у цій справі.
З далекої Канади відізвалась на дзвінок щодо придбання ікон Хресної Дороги Ганна Чорній (Чапінська), яка залучила до благочинної справи Орисю Стельмах, Івана та Ольгу Кулик (Чапінську). Вони багато років проживають в Канаді. Але їх зворушує кожна згадка про рідне село. Завдяки старанням згаданих односельців постали чотири ікони.
Одним з основних постулатів християнства є саможертовна праця в ім’я втілення богоугодних справ та безперервне самовдосконалення кожного з нас. Майже дві тисячі років тому Ісус Христос віддав своє життя на хресті за усіх людей. Ідучи за ним Хресною дорогою на Голгофу, задумуємось, що ж здатні зробити заради Нього ми? У терновому вінку, з тяжким хрестом, під високу Голгофу і при розлюченій юрбі Ісус вперше падає під хрестом. Образ цієї стації дарувала Оксана Попик.
На Хресній Дорозі Ісус зустрічає Свою Матір, яка гірко страждає, проводжаючи на смерть Свого Сина. Цю ікону для рідного храму дарувала Руслана Свинтух (Кекіш). Вона залишилась одна з сином, дуже рано відійшов у далекі світи її чоловік. Тішиться, що її пам’ятають в родині, в селі.
Добрим і щирим знають у Раковці свого земляка Олега Содомору, який завжди відізветься, сприяє і допомагає у вирішенні справ громади села, а насамперед – у підтримці духовної святині – церкви.
Страсним шляхом на Голгофу під Хрестом Ісус падає і встає, солоний піт заливає Йому очі. Підійшла і стала коло Нього Вероніка, хустиною утерла піт, залишивши на ній відбиток Христового обличчя. Цю ікону жертвували Богдан і Мирослава Стельмахи (Свинтухи).
Свої перші зароблені за далеким океаном гроші передала на ікону Хресної Дороги у рідну церкву, в якій 23 роки тому її хрестили, і Світлана Стельмах.
У стражденному шляху на Голгофу
Ісуса придавлює до землі тяжкий хрест, Він втретє падає під хрестом. Співстраждаючи з терпінням Ісуса, щоб хоч чимось уподобитись до Нього, переживаємо Його муки і смерть. Цю ікону жертвували Ігор та Ольга Тур.
У рідний Раковець на батьківське обійстя приїжджає з Тернополя Михайло Чапінський. У телефонній розмові він не одразу впізнав Оксану, бо надто далекими були часи дитинства. Але почувши про добру справу, долучився без жодних вагань.
Останні три ікони Хресної Дороги… Ісус вмирає на хресті, тіло Його знімають з хреста і вкладають до гробу. Здається, що ми пройшли вуличками Єрусалиму, крок за кроком підіймались за Христом на Голгофу. Ці ікони для соснівської церкви дарували онуки Ярослава Чапінського Павло і Ярослав, мама Ольга яких народилася і виросла в Раковці.
Хресна Дорога, Страсний шлях Ісуса нехай стануть для всіх нас справжнім символом всеочищення і духовного піднесення.
Влітку Володимир Косовський завершив роботу над іконами Хресної Дороги. Вони знайшли своє місце в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Соснові. Освячення стацій здійснив отець Роман Каденюк. Він дякував всім, хто долучився до святої справи, здійснення якої стало виявом високої духовності земляків.
Приємно спостерігати, коли шляхетні доброчинці линуть до рідного села з добрим серцем, щирістю. Кладуть свою лепту на вівтар його духовності.
Нехай ніколи не бідніє людська душа і бездонною буде щедрість її благородних вчинків…
