Нарешті! Суд змусив Кабмін уперше за 15 років оновити споживчий кошик українців. Якби в суді не покивали пальцем, то уряд Арсенія Яценюка й вухом не повів би. А саме на складових споживчого кошика затверджується прожитковий мінімум.
У країнах Заходу споживчі кошики щедрі. Наприклад, в американця він нараховує 350 продуктів і послуг, англійця – 350, німця – 475, у француза – аж 507. Є там всяка всячина. Зокрема, витрати на підключення до Інтернету, послуги садівника і перукаря, мобільний та комп’ютерний зв’язок…
Натомість, споживчий кошик українця складається з мінімального набору продуктів. Він не враховує сучасних потреб людини, пов’язаних із технологічними, інтелектуальними та інформаційними змінами у суспільстві. Споживчий кошик українця, який живе у ХХІ столітті, виявився удвічі гіршим, ніж пайок військовополоненого у 1941 році. А ще важається, що школярі можуть обійтися двома підручниками на рік, студенти – узагалі мають вчитися без підручників. Платні медицина і вища освіта не згадуються, бо, згідно із Конституцією, вони в Україні надаються безкоштовно. Про вартість компослуг годі говорити. У результаті, українці мають не споживчий кошик, а порожню діряву торбинку. І кожен уряд дивився на це крізь пальці. Нинішній – не виняток.
Фахівці підрахували: українці витрачають на продукти харчування більше половини своїх доходів. Експерт Фонду суспільної безпеки Юрій Гаврилечко з цього приводу зазначив: це характерно для бідних і дуже бідних країн. За цим показником ми не тільки у Європі, але й на планеті у «лідерах». «Ситуація посилюється тим, що держава робить все можливе, аби економіка в країні падала, бізнес – утікав, а громадяни не мали можливості легально заробляти» – сказав Гаврилечко.
Аби щомісяця запасатися найнеобхіднішими продуктами, українцеві потрібно заробляти не менше п’яти тисяч гривень. Такий висновок фахівців, які проаналізували споживчий кошик держави у нинішньому році. Зараз прожитковий мінімум українців складає трохи більше тисячі гривень.
Щодо рівня життя пенсіонерів, то 90 відсотків із них отримують 40 доларів на місяць. Це – нижче мінімального рівня бідності, який переступили більшість африканських країн, наголошує, у свою чергу, інший експерт – Володимир Лановий. Тим часом, дефіцит Пенсійного фонду коливається у межах 75-90 мільярдів гривень на рік.
Уряд Яценюка справді «камікадзе».
Ще однією суттєвою проблемою є те, що Україна й досі перебуває у полоні олігархії. Причиною революції на Майдані стала корумпована влада. Нове керівництво країни обіцяло привести нових лідерів. Але «деолігархізація» наразі практично не проводиться, пише британське видання «The Guardian».
І зазначає: президент Петро Порошенко обіцяв новий стиль політики. Мільярдер, який створив успішну «шоколадну імперію», пообіцяв відкрите і прозоре державне управління. Але Порошенко, сам із класу олігархів, не зміг ввести новий вид політики, кажуть критики. «Існує конфлікт між справжніми реформами і старим стилем адміністративного тиску для досягнення цілей», – сказало виданню джерело, близьке до одного з провідних бізнесменів країни.
Щоб відвернути нову революцію, потрібно впливати не на електорат, а на економіку, пише автор «Української правди» Геннадій Люк. Бо економіці глибоко начхати на театрально-героїчні пози президента перед телекамерами і на показово-реформаторську риторику прем’єра. Чи на показові арешти декількох прокурорів і чиновників. Економіка реагує на сміхотворну кількість вкрадених грошей, повернутих новою владою і на на величезну кількість коштів, які й далі вимиваються з держави в офшори, на корупційні схеми, крадіжки з держбюджету. «Економіці байдуже, яку назву придумає президент для районів, контрольованих легалізованими терористами. Для неї важливо, що ці райони неодмінно стануть «чорною дірою», в якій швидко і безслідно зникатимуть величезні кошти», – пише Геннадій Люк.
Наша держава має дуже багато проблем. Війна, корупція, контрабанда, безробіття, бідність… І бардак у політиці. Так, вибори у Чергігові продемонстрували, що Україні до демократії і цивілізованості дуже далеко. Підкупи гречкою, грішми, скандали… Знову матеріалізувалися «тітушки». І куди дивляться військкоми? Хай би на Сході, в зоні АТО, хлопці спортивної статури пограли біцепсами, а не в мирному Чернігові.
Узагалі, політичній партії та їхні лідери «кинули» українське суспільство після торішніх революційних подій. Як, власне, й тепер, в час війни на Сході. Чи багато політиків і їхніх дітей проливають кров за Україну? А яке число патріотів із середовища традиційних політпартій воює на Донбасі? Справедливо зазначає на сторінках видання «Zaxid.net» історик і публіцист Василь Расевич: в Україні не партії, а приватизовані олігархами політичні проекти. І торік не опозиційні партії перемогли режим Януковича, а молоде й недосконале українське громадянське суспільство, яке не піддавалося контролю ні з боку владних, ні опозиційних політиків. На жаль, громадські активісти і революціонери-романтики, отримавши перемогу, не змогли захистити революційних здобутків. Вони навіть незчулися, констатує історик, «як із кожної шпарини повилазили досвідчені партійні мародери, завдяки квотному принципу створили новий уряд і заходилися ділити між собою контроль за злочинними схемами з часів Януковича… Досвідчені партійці легко обвели майданну публіку довкола пальця, влаштувавши кілька популістських вистав, заходившись наново дерибанити те, що дісталося у спадок від злочинного режиму».
Бачимо: змінилася риторика Арсенія Яценюка. Не поспішає виконувати обіцянки президент. Політики, які прийшли до парламенту, не мають великого бажання змінювати стару заржавілу систему. Порошенко та Яценюк не мають бізнес-плану реформування української економіки. Натомість радіють черговим кредитним траншам. Мінфін має намір позичити ще три мільярди доларів до кінця року. Але позичене потрібно віддавати. І це буде кармою наступних поколінь. Чому у час війни і кризи команди президента і прем’єра не підтримують українську економіку власними фінансовими ресурсами? Чому не видно кінця-краю АТО, яку було обіцяно закінчити швидко? Тому що на цій бійні наживаються, збагачуються? Матері з війни отримують домовини, а ділки від політики і бізнесу – мільйони.
На все потрібна політична воля. І щоб поліпшити соціалку та економіку. І щоб зупинити війну. Але цієї волі наразі немає. І суспільство платить за це бідністю, кров’ю і тисячами втрачених життів.
Ольга ЧОРНА.
