Лемки з різних куточків країни та закордону зібралися в урочищі «Бичова», що неподалік Монастириська. На фестиваль приїхали гості з Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської, Київської, Житомирської, Львівської, Харківської областей, а також з Канади, Австралії, Словаччини. Торік через карантинні обмеження Міжнародний фестиваль «Дзвони Лемківщини» проводився онлайн, тому шанувальники цього дійства особливо раділи живому спілкуванню та довгоочікуваним зустрічам.
Традиційно свято розпочалося урочистою ходою центральною вулицею міста Монастирська. Дорогою до урочища «Бичова» учасники поклали квіти до монумента Тарасу Шевченку, пам’ятного знаку жертвам депортації та помолилися біля статуї Матері Божої.
Далі всі учасники вирушили в урочище Бичова. Там, впродовж двох днів під облаштованим на лісовій галявині куполом виступали аматори й професійні артисти, лемківські народні колективи та виконавці, діти і дорослі, яка знають і шанують культуру своїх предків.
Розпочали концертне дійство із щемливої театральної композиції, головну роль в якій зіграла 85-річна Ганна Курило із Підгороднього. Жінку з родиною переселили із Надсяння. Вона зізнається, хоч була ще мала, добре запамятала той день, розпач мами, голод і поневіряння у товарному потязі, який привіз її родину на Тернопільщину.
Під час урочистого відкриття фестивалю підняли Державний прапор України і прапор Всеукраїнського товариства «Лемківщина». А також традиційно запалили лемківську ватру як символ єднання у рідній культурі та звичаях.
Монастирищину називають столицею лемків в Україні, – зазначив у вітальному слові голова Тернопільської ОДА Володимир Труш. – Щороку тут на фестивалі збираються діти, внуки тих, хто були депортовані з Лемківщини в 44-46 роках. І саме такі фестивалі дають нам можливість ще раз згуртуватися, і ще раз згадати нашу історію. Я радий, що фестиваль «Дзвони Лемківщини» став своєрідною візитною карткою нашої області, який допомагає зберігати самобутні риси лемківської громади.
Під час фестивалю на сцені продемонстрували близько 60 вокальних і танцювальних номерів.
Справжньою родзинкою дійства стало дефіле дівчат у автентичному лемківському вбранні, яке подарував музейному комплексу “Лемківське село” американець лемківського походження Василь Джула. За словами директорки музею Віри Дудар, у цій колекції 127 експонатів. Серед них 11 повних лемківських строїв, а також сорочки, спідниці, фартухи, хустки та очіпки. Всі присутні могли на власні очі побачити, як вдягалися лемкині із різних етнічних територій, наскільки стильним і красивим був їхній одяг.
Під час ХХІІ Міжнародного фестивалю «Дзвони Лемківщини» презентували два відреставрованих стародруки XVII століття, видрукувані Ставропігійським братством у Львові. Їх відреставрували студенти Української академії друкарства». Їм вдалося зберегти автентичність, інформаційну цінність та повернути цілісність виданням.
Також на фестивалі можна було побачити і навіть спробувати молотити колосся власноруч, молоти пшеницю на старовинних жорнах з Лемківщини, зав’язувати хустку так, як лемкині, а ще господині радо ділилися рецептами старовинних страв, які бережуть у своїх родинах. А ще на фестивалі зібралося понад два десятки талановитих майстрів, які навчали робити вироби з глини, презентували свої вироби – посуд, вишиванки, речі побуту.
На фестивалі дуже багато нащадків переселенців з Лемківщини. Для цих родин цінне їхнє минуле, адже це частина родинної історії та їх ідентичності.
Моя мама народилася в курортному місті Криниця, яке славиться своєю мальовничою природою і мінеральними водами, – розповідає Любомир Кусик з Монастириська. – На жаль, мами вже немає, але ми любимо приходити на лемківську ватру всією родиною. Ми були у цьому селі, маємо там родичів. Були вражені красою природи і цих місць. Мама завжди вірили, що вони повернуться на рідну землю. Коли їх виселяли, то мій тато (її син) був на роботі в Німеччині. Повернувся, їх немає. Аж через пів року зумів їх відшукати. То були дуже складні часи.
Надія Майса з Підзамочка співає в колективі «Лемківщина». Жінка розповідає їх творчому об’єднанню вже близько 50 років.
У більшості наших учасників рідні – переселенці, – розповідає жінка. – Тому ми по-особливому плекаємо лемківську пісню, традиції, культуру. Мої дідусь і бабуся з села Вепенда. Дідусь мав 10 гектарів поля, велике господарство. Довелося залишити все і поїхати в невідомість. Їх виселяли під дулом автомата з малими дітьми. За рідним краєм вони плакали до кінця життя. То для них був великий біль.
На «Дзвонах Лемківщини» панувала дружня і позитивна атмосфера. Гості з України і світу раділи зустрічі і спілкуванню, співали разом з артистами, веселилися і насолоджувалися святом, а також згадували своє болюче минуле. Адже це частина історії їх родин. І вона житиме у пам’яті лемків вічно. Тому, до зустрічі, «Лемківська ватро». Було щемко, душевно і весело!
Інна МАТУШ
