Коли зима лютує, а морози стискають землю так, що скрипить сніг під ногами, особливо відчуваєш ціну справжнього теплого одягу. Саме тоді стає зрозуміло, чому кожух у традиційній українській культурі був не просто річчю – він був порятунком.
Давній зимовий одяг українців – вовняний кожух – виглядає красиво й стильно навіть сьогодні. Без нього не обходилася жодна родина в часи, коли зими були довгими, а морози тріскучими. Кожух зігрівав, захищав від вітру та снігу, супроводжував людину в щоденному житті й у святкових обрядах, зокрема новорічно-різдвяних.
Його одягали на коляду. Гурти колядників, закутані в теплі кожушки, йшли від хати до хати, прославляючи народження Христа, бажаючи господарям здоров’я, миру й злагоди. Кожух у цей час був не лише одягом – він ставав частиною ритуалу, знаком достатку й шани.
Щоб виготовити кожуха, потрібно було багато праці й часу. В українців було добре розвинене вівчарство, тож одяг з овечих шкур був поширеним і цінним. Вичинкою шкур займалися кушніри. Овчину сушили, вимочували у воді, очищали, квасили у спеціальному розчині з борошна, висівок і солі, знову сушили та розминали дерев’яним ключем, домагаючись м’якості й міцності. За бажанням замовника шкіру фарбували природними барвниками з кори дуба чи вільхи, отримуючи теплі коричневі відтінки.
Кожухи кроїли вручну, без готових викрійок, користуючись спеціальними ножами й тригранними голками. Зшивали лляними нитками, часто навощеними або дубленими для міцності. Кожен виріб мав свій характер: від довгих, майже до землі, з пишною нижньою частиною, до коротших, приталених, рясно оздоблених вишивкою, аплікаціями, шнурами й китицями. Зустрічалися й простіші, стриманіші за кроєм кожухи – практичні, але не менш теплі.
Сьогодні справжній старовинний кожух – велика рідкість. Їх давно не шиють, а зберегти такі речі було непросто в часи воєн, пожеж і лихоліть. Та вони дійшли до нас – як жива пам’ять про майстерність, витривалість і відчуття краси.
Саме такі кожухи зберігаються у фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею – свідки зими, яку вміли пережити, і тепла, яке вміли створити власними руками.
Оксана КУЛЬЧИЦЬКА, завідувачка художньо-рекламного відділу ТОКМ.