…А той другий празник – Святого Василя, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!..
Якби не ті Василі, не було б дітей у селі…
Вироджуються на Тернопільщині нині села, все рідше там чути дитячий сміх і колядки, дражнилки на кшталт: «Василю, на нитку тебе засилю, на будяк тебе повішу та й ся тобою потішу»…. Безробіття, закриття шкіл, виїзд молоді, російська збройна агресія, можуть остаточно призвести до зникнення багатьох населених пунктів…
…На Тернопільщині свято Василія Великого віддавна було у великій пошані. Напередодні святкували Маланку, щедрували (продовжували і на Йордан у Щедрий вечір), «водили козу» (звичайно, не в сучасному значенні «від кнайпи до кнайпи»), а зранку приходили посівальники.
Незважаючи, що комуністичні атеїсти закривали храми, костюми персонажів та вертепів люди зберігали у домівках.
Наприклад, у с. Милівці Чортківського району наприкінці 1961 р. закрили церкву. Партійні та комсомольські функціонери вважали, що таким чином традиції Маланки занепадуть. Але сталося навпаки, Маланка у Милівцях набула більшої популярності, до села на свято приїжджали не тільки з Чорткова й Заліщик, а й з Тернополя, особливо студенти. Як згадують старожили села, усі вулиці були заповненні людьми.
Компартійці і міліціонери чинили перешкоди під час масових святкувань Маланки, були випадки, що навіть конфісковували костюми персонажів, але молодь за ніч встигала виготовити нові. А під час однієї зі спроб комуністів з району перетворити у Милівцях церкву на музей атеїзму вийшло все село, колгоспники залишили роботу, взявши у руки усі підручні інструменти, представники компартії втекли.
Запросіть до хати коня Василя
Навіть за часів радянської влади у с. Вістря, що на Монастирищині, продовжували відтворювати давній обряд засівання з конем Василем, який практикувався до зміни в церковних календарях у ніч з 13 на 14 січня (нині з 31 грудня на 1 січня). До речі, 24 жовтня 2022 р. цей обряд Міністерство культури та інформаційної політики додало до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Є у нашому краї села Васильків на Чортківщині, Васильківці Гусятинщині і Васьківці Шумщині. За 300 метрів від села Лосятин Кременецького району був хутір Василихи, де в 11 будинках проживала 51 особа; у 1952 р. хутір як вулицю Шевченка приєднали до Лосятина. А поблизу с. Дзвиняча, що на Збаражчині є хутір Васьковець, де ще донедавна у 18 будинках проживало понад 50 жителів.
У Васильківцях на Гусятинщині з Василями поки що все добре. Нині там проживає близько тисячі осіб. Тож є кому колядувати і засівати.
На честь святого Василія Великого на Тернопільщині названо храми у м. Тернопіль (1997, мікрорайон «Новий Світ»), смт Козова (2000, є два дзвони, один з яких названий «Василієм»), с. Пилатківці (1904) на Борщівщині, с. Хоробрів (1997) Козівщині, с. Високе стара церква (1810, дерев’яна) і нова (2012) Монастирищині, с. Турівка (1882) Підволочищині, с. Мужилів (1703, дерев’яна, зберігаються мощі св. Василія Великого) Підгаєччині і Тетильківці (1937) Шумщині.
Магічна сила коляди: цікаві факти з історії Тернопільщини
Наші батьки і прадіди завжди вірили, що колядування має велику магічну силу, виконує своєрідну функцію «першого палазника», що обдаровував кожну українську родину щастям, радістю і добром. Тому у нашому краї збереглося багато легенд і переказів про чудодійну силу колядки. Зокрема, у с. Велика Горянка на Кременеччині у 1733 і 1740 рр. від чуми вимирали цілі сім’ї. Щоб запобігти цьому, селяни днями били у церковні дзвони, обходили з колядками серед літа кожен двір. Пошесть відступила. У с. Мильне, що на Зборівщині, побутує легенда, за якою чума зізналася, що найбільше боїться коляди, тоді усі жителі села, незважаючи, що була пізня осінь, почали колядувати, і чума знову відступила.
Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, Царя вітають…
Під час радянського періоду комуністичні атеїсти гірше чуми намагалися витіснити все, що було пов’язано з релігією. Табу накладалося на святкування всіх церковних празників. Будь-якими засобами намагалися стерти з пам’яті народу й вертепне дійство, Маланку, що й казати, якщо навіть «засівати» на Старий рік було заборонено. З батьками учнів, які ходили до родичів засівати чи щедрувати, директори шкіл проводили виховні бесіди, погрожуючи виключити дітей з школи.
Конфісковували та знищували шопки, костюми «Вертепу», «Маланки», як казав один із партійних працівників до учасника вертепу (ангела) в одному із сіл Тернопільщини: «Зараз я тобі ці крила швидко обріжу». Переслідування, арешти на кілька діб були, на жаль, звичним явищем життя за совітів.
Але, слава Богу, що на Тернопільщині не було такого страшного звірства, яке було вчинене на Львівщині. Коли 6 січня 1948 р. загін НКВС розстріляв у с. Мальчиці різдвяний вертеп.
Різдвяні традиції, колядники, вертеп були на той час одним із засобів опору комуністичному режиму. На Тернопільщині, щоби ніхто не почув, деякі господарі колядували й повстанські колядки, як наприклад:
Сумний Святий вечір
В сорок шостім році,
По всій Україні
Плач на кожнім кроці…
А за їх виконання на Сибір вже можна було загриміти остаточно.
Колядували тоді так, що «йшли голоса аж під Небеса»
Незважаючи на всі зусилля тоталітарної системи, народні традиції святкування Різдвяних свят, колядки й далі лунали селами краю.
Вже з кінця 1980-х можна було вільно колядувати. У 1990-му під час Різдвяних свят на Театральній площі Тернополя вперше виступили вертепи обласного драмтеатру, сіл Мшанець на той час Теребовлянського, Підлісне Бережанського, Галущинці Підволочиського районів. А 14 січня 1990 в 1-х фестинах народних обрядів та звичаїв Різдвяного циклу, які відбулися на Співочому полі в Тернополі, взяли участь 33 вертепи, колядували тоді так, що «йшли голоса, аж під небеса»…
Тож засіваємо Василів, Василин, Васильовичів і Василівних.
Мене послав Святий Василь
Засівати в заметіль (у теплінь)
Й особливий дав наказ,
Щоб засіяти і в вас!
Ще й навчив казати так:
«На кохання сію мак,
Сію жито на добро,
Щоб побільшало його
Ще засію проса та пшона,
Щоб закінчилась війна.
На здоров’я вам овес,
Щоб був кріпкий рід увесь.
А від заздрісних осіб
Сію вам пшеницю-хліб!..
Щоб усі були здорові,
Щоб доїлися корови,
Щоб неслися файно кури,
Щоб в хліву були телята,
Ну, і теньгі поросята…
Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю.
Не минаю й Фейсбук,
Щоб здорові були дід і внук,
Щоб, як квіти, ви цвіли
Та сто років прожили!
Сію, сію, посіваю
В рік Змії я вам бажаю,
Щоб ви жили й не тужили
Україну щоб любили!»
З НОВИМ РОКОМ!..
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
Віктор УНІЯТ, журналіст, історик, краєзнавець.
