Піст – це час покаяння, посиленої молитви і духовних подвигів. Деяким людям здається незрозумілим, як можна провадити піст без смутку, без печалі. Але людина, яка має живий зв’язок з Церквою та її відправами, чекає посту з любов ю і нетерпінням. Вона прагне до нього, як до джерела живої води в пустелі, як до захистку, де можна знайти тишу і зазирнути в себе самого, щоб перевірити чи все гаразд у її власному житті, виявити все те, що заважає духовному зростанню християнина.
Із зовнішньої сторони піст полягає в тому, що ми обмежуємо себе в їжі, відмовляємось цілком від багатьох різновидів її, що витончують смак і обтяжують тіло. В ці дні в храмах чути покаянні сумні наспіви. Довшими стають відправи. Частішими – поклони, меншає світла, з ікон знімаються ясні прикраси. Все це, здавалося б, повинно стомлювати тіло і пригнічувати настрій людини. І для тих, хто не зрозумів духовного змісту посту він завжди обтяжливий. Необхідно зважити на внутрішній зміст посту, зрозуміти його високу духовну мету, усвідомити користь, яку піст подає душі. І тоді полюбимо його, тоді він стане бажаним подвигом, що подає радість і втіху.
Справа в тому, що піст тілесний сприяє посту духовному. Святий Іван Золотоустий говорить: «Хто обмежує піст самим стримуванням від їжі, той дуже безчестить його. Не тільки уста мають постити, ні, нехай постують і око, і слух, і руки, і ноги, і все наше тіло».
Чого варте те, що людина боятиметься з’їсти щось скоромне, але гнівом і ненавистю в той же час тривожитиме душу ближнього свого? Яка користь від посту, якщо очі будуть потьмарені заздрістю і пожадливістю, якщо вуха насолоджуватимуться слуханням чогось суєтного або спокусливо-порочного? Не буде віруючій людині ніякої користі від посту, якщо язик її не перестане осуджувати, лихословити, говорити неправду і зводити наклепи на ближніх своїх, якщо розум її цілком заповнений думками гордості і злопам’ятства. Святий Василій Великий говорить: «Хто стримується від їжі, а поводиться погано, той подібний до диявола, котрий, хоч нічого не їсть, але не перестає грішити».
Отже, справжній піст – це піст духовний. Він полягає не стільки в обмеженнях їжі та переміні її, скільки в зміні від способу життя, у стриманості від гріха. І, якщо людина зрозуміла цю духовну внутрішню сутність посту і сприйняла її як мету свого подвигу, то і зовнішній, тілесний піст буде конче необхідним і корисним, як засіб подолати гріховну чутливість.
Церква не вказує меж посту і залишає за кожною людиною право обрати міру його за своїми силами. Як і в кожній справі, крайності і тут шкідливі. Надмірне пересичення розслаблює людину, а надмірний піст ослаблює і тілесні, і духовні сили. Добрі діла, діла любові і милосердя – ось справжні вияви посту, про них ми повинні дбати, щоб догодити Господеві. Заразом із стримуванням у їжі стримуймося від гніву, зла і свар. Будьмо поблажливі і миролюбні, прощаймо своїм кривдникам і недоброзичливцям, відмовмося від злих помислів помсти. Поступаймося своєю самолюбністю заради збереження миру і спокою.
Такий піст є дієвий засіб нашого спасіння. За образним висловом він, наче сходи, може вивести людину на небо. Звичайні сходи мають дві сторони, так і піст повинен мати дві сторони – тілесну і духовну. Тілесна полягає в утримуванні від їжі, а духовна – в утримуванні від злих вчинків.
Великий піст – це сходи духовного підвищення людини. Шість тижнів посту – шість східців приготування і очікування великої пасхальної радості. Піст – початок Пасхи. Він, звичайно, припадає на час весни і під час посту, під впливом животворних сил духовного подвигу, наша душа скидає з себе холодний і темний одяг гріха, звільняється від тих кайданів, якими була скута.
Нехай же в пробудженій душі, визволеній від гріха, щедро висівається насіння Христової любові і правди.
