У світі все неправильно влаштовано, бо не Вона його творила. Їй усе було не так і всі не такі.
Подруги – тимчасові. Так було ще зі школи.
Батьки змушені були залишити помешкання Їй, бо молодша. Брат образився. А Вона викреслила його зі свого життя. Ще й одружився «не на тій», троє дітей народили. Статків не мають. А потім братова отримала щедру спадщину. І через те Її роздирали дикі заздрощі.
Чоловіки від Неї відверталися після перших побачень. Бо одразу озвучувала свої захцянки, розповідала про свою неперевершеність і шукала недоліки у кавалерах. Щоправда, один затримався. У нього з дружиною не ладилось, за двері виставила. Він знав, мине час і благовірна покличе назад. Так завжди було. Він шукав «транзитних» коханок, аби перечекати бурю. У його тенета потрапила Вона.
Йому доводилось терпіти Її жахливий характер. А Вона хотіла будь-що його втримати. Але одного дня він зібрав свої нехитрі пожитки й сказав, що повертається додому.
Згодом зрозуміла, що вагітна. Зателефонувала йому, все розповіла.
– Що мені робити? – запитала.
– Бажано не народжувати, – відповів. – Я не твій чоловік, аліментів не чекай.
Вирішила народити. На зло йому.
Він не цікавився дитиною. Аж якось побачив Її з донькою. Мала була неймовірно схожою на нього. Підійшов. Запитав, як живуть. І, неочікувано для самого себе, запропонував допомогу. Був не бідний. Вона погодилась. Скупість узяла верх над гонором. Навіть дозволила зустрічатися з донькою.
На роботі від Її нестерпної натури потерпали колеги, сторонилися. Вона заздрила. Особливо тим, у кого були сім’ї чи кохані. Ненавиділа щасливих людей. Її дратували жарти, усмішки, аромати вишуканих парфумів, модні одяганки інших жінок… Вона також носила стильні речі. Приїжджала на роботу власною автівкою. Але це ж Вона. Їй можна. Іншим – зась.
Підростала донька. Найбільшим бажанням дівчини було втекти з-під материної опіки. Бо їй було не дозволено бавитися з «простими» дітьми, зустрічатися з однокласником, батьки якого Їй “у підметки не годяться”. А коли «несанкціоновано» бачилася з рідним дядьком, це закінчувалося грандіозним скандалом.
Донька хотіла вивчати архітектуру. Вона ж наполягла, аби вступила на юридичний факультет.
Після навчання додому донька не повернулася. Знайшла роботу в іншому місті. Закохалася. Познайомила обранця з матір’ю. Але він Їй не сподобався. Не тому, що мав якийсь гандж. Вона заздрила власній дитині. Бо так і залишалася самотньою.
На вечірку до молодят не поїхала. Не поблагословила, не сказала доброго слова. Лише пригрозила доньці:
– Квартиру на безхатьків запишу.
– Роби що хочеш, мамо, лише не псуй мені життя. Своє ти зіпсувала.
Вона зганяла свою злість на роботі. Одна з колег із тиском в лікарню потрапила. Інша – звільнилася. «З’їла» керівника.
Згодом справи у компанії, де працювала, почали йти погано. Врешті, довелось шукати іншу роботу. Знайшла, але менш оплачувану, менш престижну. Пробувала на новому місці показати свій норов. Але керівниця ніжним голосом молодої кобри прошепотіла:
– Спробуєш каламутити воду, вмить на вулиці опинишся. Розповіли про твої «подвиги» на попередній роботі.
Вона любила вишукані напої. Особливо коньяки. Пила після роботи, на самоті. Для настрою. Про це ніхто не знав, крім доньки.
Від брата дізналася, що стала бабусею. Донька двійню народила.
– Спробуй порозумітися з дітьми, – радив брат. – На внуків подивися.
– Це тому ти прийшов, аби розуму вчити?!
– Ні, пошукати в квартирі моїх батьків твою совість.
– То ти спілкуєшся з тією зрадницею?
– Я спілкуюся зі своєю племінницею. До речі, в неї чудові свекри. І дуже гарний чоловік. Вони щасливі. Може, й краще, що не хочеш їх бачити, не отруюєш їхнє життя.
– Забирайся геть! – вигукнула, й гримнула за братом дверима.
Усе частіше спиртне ставало Її розрадою. Але тепер це не були вишукані коньяки, а дешеві напої. На дорогі не було грошей.
На роботі помітили Її захоплення спиртним.
– Ти що, на склянку підсіла? – запитала якось керівниця.
– В гості вчора ходила. Довго засиділась.
– Ти?! В гості?! До кого? Тебе навіть Баба-Яга на вечірку не запросить.
…Ковток дешевого вина ще більше зіпсував настрій. Він і так не був святковим, хоча й новоріччя.
Сходами бігли діти, перегукувалися, сміялися.
Вона хотіла нарешті зателефонувати доньці. Аби вилити свою злість.
«Цей номер більше не обслуговується…» – почула у слухавці.
Це був старий номер доньки. Нового не знала…
Ольга ЧОРНА.
(Фото ілюстративне, з Інтернет-мережі).
