Агрипина хотіла стати актрисою. Одне ім’я чого вартувало! І вродою була не обділена. А як хвалила її вчителька музики! Жоден концерт у школі не відбувався без Агрипини. І на міській сцені виступала.
Але вивчитися й підкорити професійну сцену Агрипині не судилося. Одразу після закінчення школи закохалася в молодого лейтенанта Ігоря. Вискочила заміж. Надовго залишила своє місто: разом з чоловіком переїжджала з гарнізону в гарнізон. Згодом народила Івася.
Агрипина цяцькала сина. І коли чоловік висловлював своє невдоволення, дружина наступала, наче важка артилерія:
– Якби ти не закрутив мені голову у неповних вісімнадцять, знаєш, ким би я стала? Відомою актрисою! Виховуй своїх солдатів, а я – сина.
Ігор Агрипину кохав, тому перечити не смів. Але, коли вух дружин не було поруч, називав її Грипою.
Агрипина дуже хотіла, аби син здійснив її мрію – став актором. Проте таланту до сцени в хлопця не було.
Івась ріс маминим синочком. Усе було під контролем Агрипини. Коли хлопці почали закохуватись у своїх однокласниць, він бокував від дівчат. Мама попередила: ті дівчатиська тепер такі…
В інституті також не крутив романів. Бо ті студентки, закочувала очі Агрипина, такі…
…Коли чоловік вийшов на пенсію, Агрипина настояла: хоче повернутися до рідного міста. Ігор погодився. Купили квартиру. Івась пішов на викладацьку роботу в технічне училище.
Жіноцтво навчального закладу, довідавшись, що новий працівник неодружений, взялося «опрацьовувати» потенційного кандидата. Однак Агрипина почала втовкмачувати в голову дорослого сина: ті вчительки такі…
…Марія не могла дати ради сльозам. Йшла і не бачила поперед себе дороги. Так і налетіла на Івана.
– Вибачте, – мовила.
– Вам допомогти?
– Мені вже ніхто не допоможе.
Іван подумав, що дівчина, боронь Боже, вирішила накласти на себе руки. Тому, не запитуючи дозволу, завів у найближче кафе (бачила б мама!), аби незнайомка дійшла до тями. З її розповіді дізнався, що хлопець, з яким зустрічалася, зрадив з близькою подругою. Ще й зробив її винною.
Марія працювала медсестрою. Іванові дівчина сподобалась. Уперше в житті він провів її додому і призначив побачення. Отримавши згоду, мало не пострибав від радості додому.
Агрипина просікла, що син змінився і випитала про «якусь таку». Вона вже дівчини не любила, хоча її ще не бачила.
– Марійка чудова, – переконував Іван матір.
– Де ти тепер чудових бачив? От колись дівчата були, не те, що нинішні. І заміж не вискакували…
– Вискакували. У вісімнадцять! – зіронізував батько.
– А через тебе я талант згубила. Де ти взявся на мою голову?..
– Рядова Грипа, цить! – без злості мовив Ігор. – А тобі, Іване, досить холостякувати. Вже сусіди сміються. Знайом нас зі своєю Марусею.
– Ну-ну, – Агрипина зиркнула з ока на Івана й пішла шукати пігулки, вигадуючи на ходу, що б то її мало заболіти, аби розчулити чоловіка і сина.
…Нарешті Іван зважився запросити Марію в гості. Батькові дівчина сподобалась. А матір шукала ганж. Виявилося, Марія не прочитала жодної книги американського автора Сідні Шелдона. Книги Агрипині приносить сусідка-бібліотекарка. Не любить серіалів. А там Агрипина в кожній актрисі бачить себе. Не володіє досконало англійською. Агрипина в школі вчила німецьку. Мало отримує. Батьки Марії не при посадах. Мама також працює медсестрою, а батько водієм.
Коли дівчина пішла додому, Агрипина влаштувала синові «холодний душ». Мовляв, Марія йому зовсім не підходить. Материнське серце відчуває. Зрештою, Іванові минуло тридцять п’ять, а їй скільки? Трішки більше двадцяти? Дівчисько. І про що йому, викладачеві, розмовляти з якоюсь медсестрою?
– Мамо, Марійку вже раз зрадили. Я не можу…
– Зрадили, значить заслужила. Теперішні дівчата вміють прикидатися наївними і невинними. А насправді…
Іван розповів Марії про розмову з матір’ю. І, наче студент, який витягнув нещасливого білета, виправдовувався:
– Я спробую переконати маму…
– А вдасться?
Таємно Іван продовжував зустрічатися з Марією. І ніяк не наважувався «переконати» матір, що вона саме та дівчина, яка йому потрібна. Агрипина ж торжествувала, гадаючи, що син забув дорогу до свого кохання.
…Маріїна вагітність втішила Івана. Тепер матір «здасться», був упевнений. Проте розмову відкладав. І ось нарешті заговорив про одруження з Марією. Агрипина вислухала сина мовчки. Наступного ж дня вчинила на роботі Марії грандіозний скандал. А після роботи екзекуцію продовжила, підстерігши дорогою додому. Іван нічого не знав.
Пізно ввечері Марію забрала «швидка». Стався викидень.
Марія сама зателефонувала Іванові й попросила прийти в лікарню.
– Що трапилося? – запитав з порога.
– Твоя мама штовхнула мене на вулиці. Я впала. А перед тим скандалила на роботі.
– Штовхнула?! Ні, мама цього не могла зробити! – мовив різко.
Розмова не клеїлась.
– Йди, Іване. І більше я не хочу тебе бачити.
Здвигнув плечима. Рушив до дверей.
– Це був син, – тихо кинула навздогін Марія і заплакала…
…Вона довго оговтувалася від пережитого. І від вердикту лікарів, що завагітніти вдруге не зможе.
Марія закінчила медінститут. Працювала на «швидкій». Рятуючи людей, рятувала, здавалось, себе. Від сумних спогадів і самотності. Про заміжжя не думала, знаючи, що не зможе народити дитину.
…Задушливий літній день видався гарячим для лікарів «швидкої». Машини літали з виклику – на виклик. Марія і не звернула уваги на чергову продиктовану адресу. В чоловіка проблеми з серцем. Аж біля будинку зрозуміла: це квартира Агрипини.
– Допоможіть моєму синові! – кинулася з порога постаріла перелякана Агрипина. – У нас з чоловіком, крім нього, немає нікого.
За плечима Грипи стояв, спираючись на паличку, Ігор.
Іван, прийшовши до тями, упізнав Марію. У змучених очах з’явилася квола усмішка. До кімнати заглянула Агрипина.
– Мамо, це Марія… Вона врятувала мене… Мамо, це правда, що колись… тоді… ви штовхнули Марію? І мій… наш син… Ви його… вбили…
– Хворий, вам не можна хвилюватися, – суворо мовила молода медсестра. – Вас майже витягнули з того світу… а ви…
Лікарка цитьнула на медсестру.
Агрипина стояла, наче вкопана.
Ігор з жалем дивився на дружину.
Із закритих Іванових очей текли сльози.
Марія поспішала рятувати іншого хворого…
