Африканський студент показав приклад українському прем’єру – вивчив солов’їну за півроку

У той час, як деякі громадяни України ніяк не можуть вивчити української, мовляв, дуже складна, студент із Нігерії Ові опанував її за шість місяців.

Розмовляти солов’їною почав у Тернополі. А сьогодні спілкується нею не гірше за тих, хто виріс у галицькій глибинці. Слухаючи, з яким захопленням він розповідає про свої подорожі нашими селами, принади тутешньої кухні й місцеві традиції, одразу й не віриться, що його Батьківщиною є Західна Африка, а не котрась із областей Західної України.

– Минулого літа мені довелося побувати у Луганську, – згадує нігерієць. – Таксист, якого я зупинив біля вокзалу, почувши моє прохання українською, здивовано запитав, звідки так добре знаю мову. Я розповів, що вивчив її у Тернополі. Чоловіку стало трішки ніяково та сумно і він зізнався, що теж колись розмовляв українською. Але тепер, як і багато мешканців його регіону, практично забув її…

Ознака культури – знати мову людей, серед яких живеш

Повне ім’я заокеанського гостя – Овіемуно Утомакілі Пітер. Виріс він у Лагосі – нігерійському мегаполісі з населенням більше десяти мільйонів людей. В Україну потрапив завдяки батькові, який, маючи власний бізнес, відвідував її у справах. Тут чоловікові настільки сподобалося, що відправив обох дітей – сина та доньку – навчатися до Луганська. А невдовзі Ові, послухавши порад друзів, вступив у Тернопільський національний технічний університет. Сьогодні він уже на третьому курсі, вивчає комп’ютерні науки й мріє бути веб-програмістом.

Юнак переконаний, що кожен повинен поважати культуру та знати мову людей, серед яких живе. Тому ще в Луганську він вивчив російську, а в Тернополі – українську, хоча в університеті для іноземців викладають його рідною – англійською. А всього володіє п’ятьма мовами, серед яких також італійська та французька.

– Нігерія колись підпорядковувалася британській короні, – розповідає хлопець. – Тому офіційна мова країни – англійська. Узагалі ж на моїй Батьківщині можна почути більше ста мов і діалектів.

Викладачі кажуть, що у хлопця – феноменальна пам’ять, тож не дивно, що він так швидко опанував солов’їну. Результат спільних з педагогами зусиль показав у квітні на олімпіаді у Донецьку, де студенти з інших держав змагалися у знанні української. За найкраще розуміння мови Ові здобув перше місце, також отримав перемогу у фотоконкурсі «Україна очима іноземців». А загалом увійшов у четвірку кращих. Хоча був поза конкуренцією, адже суперниками африканця були студенти з Росії, Молдови й Таджикистану, які слов’янські мови чують з дитинства. Наступного року невгамовний нігерієць прагне взяти реванш на такій же олімпіаді у Харкові.

– Перемога для мене – не головне, – зізнається Ові. – Але, сподіваюся, вона стане подарунком для моїх викладачів Ірини Василенко та Лесі Назаревич, завдяки яким я почав розмовляти українською.

Хлопець упевнений, що освіта, отримана в нашій державі, може гідно конкурувати з європейською, тому сумлінно ставиться до вивчення усіх предметів. А як підтвердження, показує заліковку, у якій найвищі бали з усіх дисциплін.

«Звідки ти такий взявся, чорнявий?»

– Українська – дуже гарна і мелодійна мова, – каже Ові. – Я навіть кілька пісень вивчив, там є думки, які згодяться у житті. І можу сказати, що українська культура мені дуже подобається.

Місцеві традиції африканський студент вивчає не лише з книжок – він часто подорожує. Є учасником Європейського молодіжного парламенту – організації, яка об’єднує десятки тисяч юнаків і дівчат з усієї Європи. Ові їздить на сесії в різні куточки України, у багатьох містах має друзів.

Однак найбільше вражень залишають у нього мандрів¬ки селами. На Пасху друг запросив його в Сновидів Бучацького району, до своєї родини. Нігерієць викликав там справжній фурор. Сусіди приходили, щоб сфотографуватися. А одна бабуся, зі сміхом згадує Ові, почувши, як гарно він розмовляє українською, уважно придивлялася і, не витримавши, запитала: «Звідки ти такий взявся, чорнявий?». А коли почула, що з Африки, довго дивувалася й щиро пояснила: «Думала, що на пляжі засмагнув».

– Виявилося, що більшість людей в селі ніколи не бачили чорношкірого, – усміхається юнак. – Тому, коли я зайшов до церкви, всі обернулися й дивилися не на священика, а на мене. Але у храмі було чудесно. Я католик, і в нашій сім’ї також відзначають Великдень та інші християнські свята.

У селі Ові спробував і традиційні смаколики. Українська кухня йому подобається. Як і багато іноземців, полюбляє вареники, а от голубці не прийшлися до душі. На його Батьківщині, розповідає, зовсім інші національні страви. Найпопулярніші – рис із м’ясним соусом і касава – страва на кшталт манки, звареної до затвердіння, яку подають із підливкою.

У вишиванці – в Європейський молодіжний парламент

Із захопленням Ові розповідає про українську природу, мальовничі куточки біля Дністра. З усмішкою зізнається, що недавно придбав собі вишиванку – чорну з червоно-білим орнаментом, яку вже навіть устиг презентувати на засіданні Європейського молодіжного парламенту.

На запитання, чи відчуває до себе негативне ставлення від тернополян, відповідає – на щастя, ні. Бо хоч люди по-різному сприймають іноземців, конфлікти у нього не виникали. Сподівається, що так буде і надалі.

– Якщо люди ввічливі, позитивно налаштовані, вони не можуть викликати агресію в інших, – вважає Леся Назаревич, яка тепер навчає африканського студента української. – Ові усміхнений, доброзичливий, ділиться світлом – і отримує його у відповідь. А якби був агресивний, відчував би те ж саме від інших. На жаль, ми маємо і такі приклади.

Думку, начебто всі африканські студенти хочуть залишитися в Україні, нігерієць заперечує. А от де сам житиме у майбутньому, ще не вирішив.

– Я хочу знати більше, тому думаю, що буду подорожувати, можливо, в інші країни, – каже він. – Звичайно, сумую за домом, де не був уже кілька років. Спілкуюся з рідними у скайпі.

… Мабуть, не має значення, якої національності молода людина: українець, нігерієць, росіянин чи таджик – усіх студентів об’єднує спільне бажання жити та мандрувати світом, здобувати друзів і отримувати нові враження. Завдяки таким людям, як Ові, ми вчимося розуміти, що насправді кордони – всередині нас, а не лише між країнами та континентами. І ми можемо їх подолати щирістю та доброзичливим ставленням до світу, що навколо.

Антоніна БРИК.