Без взуття і грошей: як тернопільський мандрівник іде босий з Ужгорода до Харкова

Світ цікавий і в ньому багато добрих людей, і щоб відчути це, іноді достатньо просто… роззутися. Без взуття, без грошей і без речей вирушив з Ужгорода до Харкова Іван Онисько – мандрівник родом із села Сущин на Теребовлянщині. Разом з ним у дорозі Юрій Регліс із Житомирщини. Обоє хлопців мають досвід подорожей на трьох континентах – Європі, Африці й Азії. Цього разу вони вирушили у безпрецедентну босу ходу з одного краю України в інший.

13626641_910279742449640_5672343836015674401_n

2080 кілометрів і 10 областей

Хлопці пройдуть Вишиваним шляхом – туристичним маршрутом, який самі ж вигадали для популяризації внутрішнього туризму в Україні. Він пролягає через 10 областей, його довжина – 2080 кілометрів. Окрім великих міст, таких як Львів, Київ, Полтава, маршрут охоплює безліч живописних місцинок та архітектурних пам’яток. Таких в Україні, кажуть хлопці, дуже багато, але самі ж українці про них не завжди знають.

Одягнуті мандрівники у вишиванки та штани зі старого лляного полотна. У сумках лише найнеобхідніше – паспорти, телефони, портативна камера з запасними батареями і флешками, зубна паста й щітки. Є ще навушники – одні на двох. Хлопці жартують, що це на випадок, коли комусь набридне слухати балачки іншого А ще мають із собою блокнот із побажаннями від українців.

«Ця мандрівка втілює в собі такі речі, які я ніколи не робив раніше, – розповідає Іван. – Я не ходив так далеко пішки, ніколи не мандрував босий, завжди брав із собою значно більше речей. Цього разу все простіше і складніше водночас».

13769441_917398955071052_6300333342308468475_n

Перша подорож в Україні

«Наш ДЕНЬ» уже розповідав про 26-річного Івана Ониська. До 13 років далі рідної Тернопільщини бувати йому не доводилося. А потім, коли навчався у Чернівцях в університеті, він почав їздити додому, зупиняючи попутки. Згодом вирушив у мандрівку автостопом по Європі, а далі почав подорожувати й на інші континенти. Минулої осені Іван зібрав свій наплічник, узяв карти й український прапор і вирушив автостопом до Китаю. Єдині гроші, які з собою мав, – одногривневі банкноти. Їх давав людям у дорозі як маленький знак вдячності за допомогу. В результаті за півроку без знання мови, квитків на потяги, літаки чи автобуси, без грошей на готелі та їжу він побував у 12-ти країнах.

13690687_915864398557841_4526427166301101574_n

З Юрієм Іван познайомився під час Революції Гідності в Києві. Хлопці згодом потоваришували і працювали разом у Пошті Майдану, але, не дивлячись на досвід подорожей, разом їм мандрувати не доводилося.

Плануючи спільну подорож, вони вирішили не занадто полегшувати собі завдання – подолати шлях пішки, проте – босоніж. Це перша мандрівка такої довжини і в таких умовах в Україні.

13729189_914396812037933_7320722633653142003_n

Коли дорогу відчуваєш… шкірою

Хлопці вирушили з Ужгорода 9 липня. У дорозі вони знімають відео, роблять фото та пишуть про свої пригоди у соцмережах. У перший день пройшли 14 кілометрів. За час у дорозі найважче, розповідають, саме босим ногам. Особливо, коли дорогою трапляється каміння або від спеки плавиться асфальт. Незважаючи на мозолі й рани, відступати від своєї затії Іван і Юрій не планують.

«Шкіра на наших стопах стерлася! Такого тяжкого дня в нас ще не було. Зранку Іван проходить перші 150 метрів і сідає на дорогу. Я витягую голкою камінець з-під тріщини, заклеюю лейкопластирем (його та інші медикаменти й солодощі нам переслала Аня – сестра Івана) і ми пробуємо йти. Наша швидкість – 1.8 км на годину. Зустрічаємо дівчину із тачкою і просимо в неї взяти цей транспортний засіб для транспортування Івана. Відмовляє. Але привітно посміхається. Під вечір стирається і моя шкіра. Ледь-ледь йдемо. Завтра маємо кам’янисту дорогу в 6 км до Східниці, яку ніяк не оминути. Головна проблема: шкіра на ногах стирається швидше, ніж відновлюється», – описує Юрій 13-ий день мандрівки.

13697212_914361815374766_949645305424787271_n

Хлопці розраховують виключно на широту української душі. Їх уже впізнають, запрошують переночувати і пригощають харчами. Проте, розповідає Іван, іноді виникають проблеми з нічлігом – люди звикли не довіряти незнайомцям і ставляться з підозрою.

«Дійшли висновку, що впустити на ніч мандрівників може далеко не кожен. Люди зазвичай відповідали, що у них немає місця, але швидше за все не було до нас довіри. Ми щиро дякуємо всім, які допомагали і допомагають нам в дорозі: хтось пригощає, бере до себе на нічліг, хтось просто підтримує добрим словом», – розповідають мандрівники.

13728969_917037891773825_6468975859170390487_n

«Дозвольте пригоді бути»

Щоденник подорожі та пости про людей, які зустрічаються у дорозі, мандрівники пишуть щодня. А ще підбивають своєрідні підсумки життя без взуття, грошей і взагалі всього, без чого люди себе не уявляють.

«Подорож без їжі, грошей та взуття – це саме той випадок, коли цигани дають тобі дріб’язок і солодощі, а не навпаки. Унікальний досвід, чесно кажучи», – жартують мандрівники.

Сьогодні Іван і Юрій уже 19-ий день у дорозі. За день проходять 12-27 кілометрів. За підрахунками мандрівників, на дорогу вони витратять кілька місяців.

13726619_918564384954509_4403469187206916455_n

Вони запрошують усіх охочих приєднуватись до них на різних ділянках шляху. Босими, взутими, на кілька днів або на кілька тижнів.

«Я багато подорожував в різних країнах і скрізь зустрічались добрі люди, які завжди мені допомагали в дорозі, – каже Юрій. – Тепер є нагода випробувати на гостинність українців. У той же час наша мандрівка – спроба показати власним прикладом, що подорожувати – це просто. Та й зрештою – хто із нас не мріє про подорожі? Пригода розпочнеться, щойно залишиш свою домівку і просто відправишся назустріч невідомому. Дозвольте пригоді бути».

Антоніна КОЛЯДА.




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *